Проаналізовано традиції та новаторство хорової спадщини великого композитора другої половини ХІХ – по-чат-ку ХХ століть М.В. Лисенка, що активно вплинули на розвиток художнього, професійного мистецтва в Україні.
М.В. Лисенко – великий композитор другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Йо-го творчість стає не лише відображенням власного таланту, шляху самовдос-ко-на-лен-ня, але й об’єктивно необхідним етапом розвитку української класичної музики, який є показником культури, що зумовлює інтерес до неї науки.
Життя і творчість М.В. Лисенка досліджують Л. Архимович, Т. Булат, З. Василенко, М. Гордійчук, О. Лисенко, І. Ямпольський та інші. У 1991 р. (Львів), 2002 р. (Київ), 2003 р. (Київ) відбулися теоретичні конференції, які були присвячені одному з визначних діячів ук-раїнської культури, громадсько-політичному виразнику національної ідеї, з ознакою єв-ро-пейського романтизму – М.В. Лисенкові.
Свої розвідки про його творчість представили українські музикознавці та вико-нав-ці: Т. Гусарчук, Б. Деменко, Л. Пархоменко, Я. Пилипчук, Г. Степанченко, О. Фрайт, І. Гі-рич, В. Гра-бовський, І. Дзюба, М. Загайкевич, Т. Кірєєва, О. Козаренко, Р. Ско-руль-сь-ка, О. Та-ран-ченко та багато інших науковців.
Проте творчість М.В. Лисенка з точки зору проблеми людини в українському мис-тецтві, історичної взаємодії людини і мистецтва, проблеми виникнення обра-зо-твор-чої діяльності людини через етнографію, етнологію недостатньо висвітлена. Тому ме-та даної роботи – проаналізувати особливості музичної мови М.В. Лисенка в обробках народних пісень, збагнути його прагнення в історико-культурному контексті через ук-ра-їнську пісню, яка живе серед народу, серед професіоналів-музикантів і стала для всіх колискою любові до мистецтва і життя. Для М.В. Лисенка народна пісня – це істо-рич-ний пам’ятник української культури, духовності українського народу. Він звертається до В.Й. Шухевича з проханням зібрати на Галичині історичні, кобзарські, хороводні пісні для концертів української музики у Нью-Йорку в Америці: «Хвиля така єсть важ-на, коли нашу народність висвідчатимуть аж за океаном при вселюдній збірці»; зі своїм другом О.О. Русовим Лисенко виїздить до слов’янських держав, де збирає народні піс-ні, місцеві обробки народних звичаїв: вечорниці, весілля, гуски, вінчання, інші народні об-ря-ди, які передаються з покоління в покоління; наприкінці 1893 р. виходить 5-й збір-ник із 40 на-род-них пісень, 5-й збірник із 10 хорових народних пісень; у 1896 р. ком-по-зи-тор пише до Д.І. Еварницького: «… мене особливо цікавлять історичні й обрядові піс-ні, якими я тепер займаюсь і збираю повсюди зі всієї України, щоб видати можливо пов-ний збірник цих дорогоцінних перл прадавньої дохристиянської творчості»; звер-таєть-ся до Ф.М. Колесси: «… щедрівки, колядки, веснянки й ін., – усе це обрядові піс-ні… наче гімн первісного чоловіка до сил чудової природи… таким світоглядом і треба во-ди-тись, трактуючи наші прадавнії мелодії, і гармонізувати їх діатонічними інтер-ва-лами. Хроматизація в голосах змінює їх стать до невпізнання… псує, калічить їх»; у 1908 році видаються «Збірки народних хорових пісень для учнів молодшого і серед-ньо-го віку у народних школах», де поряд з обрядовими піснями (веснянками, щедрівками, ко-лядками, іграми) були поетичні матеріали до музичних дуетів, сольних, гуртових спі-вів Лесі Українки, Б. Грінченка, М. Ко-цюбинського. Головною метою в духовному жит--ті М.В. Лисенко вважав сприяння роз-витку й самореалізації особистості через ду-хов--не відродження. Тому наявність праць І.Ф. Колесси «Галицькі-руські народні пісні з мелодіями», Ф.М. Колесси «Наша думка», що складається з 50 галицьких пісень, сприй-має з великою радістю і називає це пер-шо-ряд-ною формою виховання доб-ро-по-ряд-ності, гуманізму, патріотизму, розширення кру-го-зору, розвитку музичного мислення.
Асоціативність, образність, інтуїція, фантазія, творче мислення М.В. Лисенка, його полікультурний діалог як парадигма гуманітарного мислення особливо вияв-ля-ються на-прикінці ХІХ – початку ХХ століть [1, с. 36]. Вражає здатність композитора до емоційного відгуку на народну творчість, до осягнення духовної сфери життя.
Український фольклор, над яким М.В. Лисенко працював протягом усього життя, був своєрідною школою у втіленні народної образної сфери у пошуках відповідних му-зич-них засобів. Саме завдяки цьому живильному джерелу М.В. Лисенкові вдалося під-су-му-ва-ти досягнення попередників, створити нову якість національного стилю. Обробки на-род-них пісень мають різну тематику й різноманітний музично-образний зміст. Ком-по-зитор звертався до історичних народних пісень з козацькою та гетьманською темати-кою, до на-род-них пісень, в яких розкривається важка доля народу, любовно-ліричні пе-ре-жи-вання, нещасливе кохання, розлука. Скарбницею народної «жіночої» лірики є ук-ра-їнський фоль-клор. Своєю емоційністю і відкритістю почуттів, поетизацією туги і смут-ку при-вертають увагу М.В. Лисенка образи дівчини-сироти, бідної дівчини, у якої «не-ма пари», страждання дівчини, зрадженої коханим, покинутої покритки, нещасної вдови та ін. Більшість цих трагічних образів об’єднує спільний загальнолюдський мо-тив, прагнення жінки до кохання, особистого щастя, яке натрапляє на різні перешкоди. У втіленні на-род-них жіночих образів відбилася типологічна спільна риса романтизму, інтерес до внут-рішнього світу людини. Лірико-драматична образність цих народних пісень в обробках М.В. Лисенка поглиблювалася, набувала жанрових ознак, драма-тич-ної сценки з дина-міч-ним розвитком образу. Композитор зібрав величезну кількість народних пісень, майже півтори тисячі. Така велика кількість записів та їх розмаїтий жан-ровий склад не йде ні в яке порівняння з тим, що зробили попередники й сучасники М.В. Лисенка. За свідченням К. Квітки, композитор записав те, «що само просилося на па-пір». М.В. Лисенко врятував «мелодичний стиль… який витворився до ХVІІІ і по-чат-ку ХІХ століть… він зберіг тут шедеври, що оказалися недовговічними… розвиток на-род-ної музики в напрямі цього стилю припинився через зміни культурно-соціальної структури» [2].
Йому вдалося підтримати процес кристалізації національної музичної мови, спо-лу-чен-ня характерних фольклорних ознак з новими формами музичного мислення і від-по-від--ного національного стилеутворення. М.В. Лисенко забезпечив поступальність процесу національного музичного семіозу, його активізацію на вузлових етапах музич-но-іс-то-рич-ного розвитку. Композитор зумів сформувати основні засади національного музичного сти-лю як типологізованої закономірності мислення, підсумував довготри-ва-лий процес накопичення рис національної своєрідності, створення етнохарактерної спе-ци-фіч-но музичної знакової системи – власної музичної мови як інваріанта національної.
Розуміючи, який великий народнопісенний скарб має український народ і що він може щезнути, М.В. Лисенко не тільки сам записував пісні від народу, але й звертався че-рез пресу до української громадськості із закликом розшукувати й записувати ук-ра-їнський фольклор і надсилати йому. З цим композитор звертався до друзів, до при-ват-них осіб у листах. Серед них І. Франко, Л. Українка, О. Пчілка, М. Кро-пив-ниць-кий, О. Потебня, П. Ніщинський, П. Демуцький, М. Заньковецька, О. Кошиць, А. Гра-бен-ко, М. Загорська, П. Чубинський та ін.
Особливу увагу М.В. Лисенко звертав на необхідність ретель-ного запису не тіль-ки звуковисотної мелодики, але й ритму. Композитор підкреслював, що для цього по-тріб-не «тонке ритмічне чуття, почуття внутрішньої рівноваги» [3, с. 141]. М.В. Лисенко писав, що «підголоски добре піймані і записані на папері, дають цілий хоровий роз-клад» [4, с. 360], але йому не вдалося багато записати гуртового співу через відсутність звукозаписувальної апаратури, котру почали застосовувати лише з початку ХХ сто-літ-тя. Крім того, багатоголосся важко піддавалося записуванню на слух через його імп-ро-візаційну змінність. Композитор уважно «дослуховувався» до гуртового співу й захоп-лю-вався ним. Він писав, що підголоски становлять народний контрапункт, і «цей кон-тра-пункт є найсовершенніший, бо усі співаки проводять кожен свою самостійну пісню в сукупному співові» [3, с. 297].
Композитор осягнув специфіку цього співу і вона була застосована й розвинена в його хорових обробках народних пісень.
У 1886 – 1903 рр. М.В. Лисенко видав обробки 120 народних пісень для хору, а та-кож збірники обрядових пісень. Пов’язане з романтизмом особливе зацікавлення на-род-ною піснею як видатним явищем і зразком для творчості, а також прагнення митців до втілення народності у професійній музиці привело не тільки до збирання, але й об-ро-бок народних пісень. У середині ХІХ ст. обробками народних пісень займалися ком-по-зи-тори різних слов’янських культур: П. Кржижковський, Н. Явурек, О. Кольберг, М. Ба-ла-кірєв, М. Римський-Корсаков, М. Пальчиков, П. Чайковський, О. Лядов та ін.
У творчості М.В. Лисенка обробки народних пісень зайняли особливе велике місце. Композитор робив обробки протягом усього життя. Йому належать 500 обробок. Вони бу-ли своєрідною лабораторією шліфування власного стилю, а також М.В. Лисенко залучав їх до репертуару свого хору. Вражає здатність композитора до емоційного відгуку на твор-чість людини, до осягнення духовної сфери життя. Для М.В. Лисенка мистецтво – це важ-ли-вий чинник збереження національної самосвідомості, утвердження в суспільстві моралі й патріотизму.
Він збирає учасників з’їзду українських громад у Києві; вирушає в артистичну по-до-рож із народним хором по Україні та Росії: Кременчуг, Катеринослав, Слов’янськ, Бахмут, Юзово, Таганрог, Ростов-на-Дону, Маріуполь, Бердянськ, Керч, Феодосія, Ял-та, Сімферополь, Севастополь, Мелітополь, Александрія; вітає заходи співацьких то-ва-риств у Галичині, які збирають народні пісні, формують збірники; характеризує це як цінну ознаку «зрілості суспільності, свідомої своєї національної гідності» [3, с. 361].
М.В. Лисенко здійснив обробки майже всіх жанрів народних пісень. Композитор класифікує пісні за жанрами і за змістом: історичні, козацькі, чумацькі, бурлацькі, рек-рутсь-кі, парубочі, родинно-побутові, жартівливі, ремісницькі, ліричні пісні про горе, ко-хан-ня і зраду, соціальну кривду, вуличні. Композитор прагнув якнайповніше розкрити й поглибити музично-образний зміст народної пісні, зберегти її індивідуальну й на-ціо-наль-ну своєрідність. М.В. Лисенко писав: «Треба піднести народові його перла в золотій опра-ві і не всяка лірика, не будь-який фасон підходить до неї, як не приходиться, за сло-ва-ми нашого поета, теплий кожух, та не на мене шитий. З-під такого фасону дуже часто на-ша піс-ня стає невпізнанною, звучить дивно, суворо і позбавлена властивого їй м’якого, теплого колориту» [5, с. 15].
Нікому з попередників М.В. Лисенка не вдалося досягти значної відповідальності між народною піснею та її обробкою. Серед обробок є й пісні про кохання зі світло-лірич-ною образністю, а також веселі й життєрадісні, жартівливі пісні з танцювальною мелодією.
Обробки, фольклорні праці, листи М.В. Лисенка свідчать про його уважність до ха-рак-теру народної пісні.
Композитор вивчає стилістику фольклору, пов’язує усе це з українською мен-таль-ніс-тю, тому пише: «У мелодії українській – здебільшого сугубо мінорний, з меліз-ма-ми, що нагадують не фантастичність прикрас, а переважно надірваний зойк, з дрібними ін-тер-валами й характерними, несподівано сміливими підвищеннями, з рисунком си-мет-ричним і правильним, ритмом здебільшого постійним – відбився, як у дзеркалі, тип українця миролюбного і глибокого характером, палкого й пристрасного до природи, з естетичним почуттям і з розумом споглядальним» [5, с. 16].
Вміле використання характерних мелодико-гармонічних фактурних засобів від-кри-ло добу нової української музики, ці твори є зразком зрілого моностильового синтезу.
Обробки визначені в ряду кращих Лисенкових творів. Для них характерні вико-рис-тання принципів народного багатоголосся, куплетно-варіаційних формотворень. Оригінальні твори дають зразки тематизму, що є інтонаційним узагальненням пісенно-романсової мелодики, виразності у побудові інтонаційного контуру, фонічної краси за-т-ри-мань, багатства і вишуканості пізньоромантичної гармонії. Медитативність, кор-до-цент-ризм, тиха світла радість відповідають стилю Лисенкових творів, свідчать про єд-ність музичної мови композитора, яка остаточно склалася в етнохарактерну знакову сис--тему. М.В. Лисенко вказав можливі шляхи актуалізації музики в подальших про-це-сах музичного семіозу: через авансування незадіяних пластів етномузичної інто-на-цій-ності та сміливе оновлення засобів письма.
Жанри народних пісень, що історично склалися, обробки М.В. Лисенка можуть роз-гля-датися через стильовий зріз та площину використовуваних засобів виразності.
Темпи (Andante, Sostenuto, Moderato), фермати, акценти, нюанси, гармонія, мет-ро-рит-міка в обробках народних пісень опираються на різні стильові моделі, мають по-за-хро-нологічний та позажанровий характер. Обробки одного часового періоду належать до різних стильових пластів. З цією особливістю пов’язана художня нерівнозначність об-ро-бок, але навіть експериментальні вони становлять велику історичну цінність, бо в комплексі з Лисенковими шедеврами складають необхідний фонд звукової інформації для розвитку національного музичного стилю.
Місце знаходження і вказаного запису надає неослабний інтерес до великої кіль-кос-ті обробок: «Та щука – риба в морі» (с. Вереміївка, Полтавщина), «Чогось мені трудно-нудно» (з-під Ніжина, Чернігівщина), «Червона калинонька на яр подалася» (с. Та-ра-сів-ка), «Гей, з-за гори та із-за крутої» (з Борисполя), «Та нема гірш нікому» (Херсонщина), «Ой вийду я на гіроньку» (Катеринославщина) та ін. Типізований зміст про тяжку долю «Та нема гірш нікому», «Та забіліли сніги», «Ой любив та кохав»; про соціальну залеж-ність «Гей, гук, мати, гук», «Та щука – риба в морі»; про природу та через неї вихід на почуття людини «Та забіліли сніги», «Червона калинонька», «Туман, туман, туманами»; про важливий дієвий засіб згуртування «Гей, гук, мати, гук» та інші. Життєве приз-на-чен-ня народних пісень та їх обробок і виконання та сприйняття соціумом – найважливіша складова частина, першооснова професійної композиторської творчості М.В. Лисенка. Його увага до методології запису, обробки автентичного музичного матеріалу та системні видання етнографічних збірок величезні. Для композитора пісня – це засіб збереження іс-то-рич-ної пам’яті, національної свідомості, духовності. Через Лисенкові обробки моди-фі-ка-ція жанрів народних пісень знаходиться у тісному зв’язку професійного ком-по-зи-цій-ного мистецтва та виконавського.
М.В. Лисенко як засновник національної диригентської хорової школи вважав хор не тільки найдосконалішим музичним інструментом, але й надзвичайно важливим і дієвим засобом згуртування, збереження, виховання, пропагування, єдності.
Значення Лисенкових обробок має велику перспективу, поповнюється репертуар про-фесійних, самодіяльних творчих та виконавських колективів, установ. Він вважав пер-віс-ною основою жанрів «пісні і танець»; російський видатний вчений музи-ко-зна-вець С. Скрєб-ков говорив про три жанрових типи: декламаційний ( у зв’язку зі словом), мо-тор-ний (у зв’язку із рухом), розспівний (у зв’язку із самостійною ліричною вираз-ніс-тю); А. Со-хор – талановитий музикант-вчений – додає ще два типи: інструментальну сиг-наль-ність та звукооб-ра-зо-твор-чість. Ретроспективний огляд обробок, зважаючи на наукові праці, дає нову нормативність у сфері музичного професіоналізму, яка полягає в перспективному розвитку культури етносу і високому значенні обробок М.В. Лисенка у національній динаміці стилеутворення.
Взаємодія модальних та тональних ладово-гармонічних принципів висотної органі-за-ції в обробках М.В. Лисенка здійснюється в умовах злиття національних та загально-єв-ро--пейських традицій. У ладово--мелодичній системі втілюється принцип перемінності по су-ті, супроводжується урівноваженою динамікою, балансуванням тонів. Вони значно від-різ--ня-ються за становищем від перемінності, яка відображається в ладово-гармонічній системі.
Ладова опозиція відбивається поняттям «опорність-неопорність». Перевага од-но-го тону над іншими обумовлюється не тяжінням, а особливостями мелодичного розгор-тан-ня: показниками висотного, ритмічного та композиційного параметрів при провідній ролі повторності. Між тонами утворюються субординаційні та координаційні від-но-шен-ня. В обробках взаємовплив мелодичних та гармонічних явищ, властиві народним пісням якості, ускладнюються, перетворюються.
Багатоопорність підкреслюється окремими тонами, кварто-квінтовими струк-ту-ра-ми мелодичного складу, тризвуками гармонічних ладів. Наслідком взаємодії мелодич-них та гармонічних закономірностей є утворення мажоро-мінорних систем: одно-ймен-ного, паралельного та однойменно-паралельного мажоро-мінорів.
До новаторських засобів застосування однойменного мажоро-мінору в музиці М.В. Ли-сенка відносяться позначені гармонічні та різноманітні мелодичні лади.
Паралельний мажоро-мінор також ускладнюється завдяки підключенню натураль-них мелодичних однойменних ладів. В обробках формуються модифікаційні види ав-тентичної та плагальної функціональності. Зустрічається медіантова домінанта, в якій спо-лучаються динамічні та колористичні риси. Вживається медіантова субдомінанта, мінорний тризвук на шостій щаблі в мінорі та похідна від нього «рахманіновська» гармонія [6, с. 34].
М.В. Лисенко вживає позначені засоби у середині ладового комплексу і в моду-ля-цій-ному розгортанні, де названі акорди виступають посередниками.
Більш складні мажоро-мінорні об’єднання, однотерцієво-хроматичні мажоро-мі-но-ри відрізняються тим, що в них здійснюється перевтілення традиційних норм му-зич-ного мислення: уподібнюються діатоніка та хроматика, стійкість та нестійкість, автен-тич-ність та плагальність, формується енгармонічна система – своєрідні варіанти відоб-ра-ження загальноєвропейських закономірностей музичного мислення.
М.В. Лисенко дуже тонко сприймає хід почуттів героїв, він часто використовує стро-фіч-но-варіантну форму з тенденцією до наскрізного розвитку. Експозиційний пісен-ний тематичний матеріал унаслідок драматургії образу «декламується» [3, с. 296]. Такі оз-наки, як пісенний тематизм з наскрізним розвитком, є типовими ознаками роман-тич-ного стилю.
Новаторською рисою М.В. Лисенка, порівняно з лірикою попередників, є те, що ком-по-зитор не копіював народну пісню, а глибоко відчув народний характер, доско-на-ло знав народну стилістику, і на її основі у нього сформувалося філософське музичне мислення. Лірика М.В. Лисенка, героїчний характер обробок народних пісень яскраво представляють український музичний романтизм – саме типову для слов’янських країн течію цього стилю, названу дослідниками фольклорним або народним романтизмом.
У хоровій спадщині М.В. Лисенка численні обробки народних пісень для чоло-ві-чо-го і мішаного хору звертають на себе увагу високими художніми якостями, по-єд-нан-ням первозданного фольклорного матеріалу з талановитою винахідливістю майстра.
У жанрі хорової обробки М.В. Лисенко бере невелику кількість (2 – 4) музичних ва-ріан-тів багатоголосого розспівування мелодії, прикладає їх до довгого ряду поетич-них рядків, згрупованих у суміжному, перехресному, мішаному порядку. Детальний аналіз хорових обробок М.В. Лисенка, їх структури, гармонії, ладу, фактури містяться в роботі Н.О. Горюхіної «Основні риси української класичної музики і їх розвиток у хоровій творчості радянських українських композиторів», виданої у Києві в 1956 році.
Будова музичної тканини здебільшого полімелодична, особливо це стосується лі-рич-них пісень, складається з виразних ліній, пронизаних ладово характерними фольк-лор-ними інтонаціями. Часом виникає поліфонічне поєднання двох або й трьох самос-тій-них голосів, наче народних пісень («Ой, гай, мати, гай зелененький», «Та ту-ман яром»). Переважає народний гетерофонний склад з мінімальним контрастом між пар-тіями. Нерідко в триголоссі М.В. Лисенко звертався до кантової фактури. Проте окремі обробки не ізольовані одна від одної, а гнучко модулюють від кантового складу до чис-тої гетерофонії, далі до імітації та фрагментів контрастного сполучення тощо. У піс-ні «Та тече вода з-під города» триголосий чоловічий хор проводить імітацію (ба-со-ва пар-тія), ostinato в хоровому звучанні складається з ритмічного малюнку або у чис-ленних мелодичних модифікаціях, серед яких відроджується початкова ладова пос-пів-ка – рух по мажорному тризвуку вгору.
Прикладом тематичного насичення хорової тканини є пісня «Та нема гірш нікому».
Контрапунктні прийоми, запозичені з фольклору, з селянської пісні, набувають ча-сом суто професійних форм, які ніколи не суперечать духові самої пісні, її стилістиці, за-ли-шаючись в межах фольклорного складу образного мислення. Авторське опра-цю-ван-ня першоджерела спрямоване на створення своєрідного згустку народнопісенної поліфонії. Так по-новому тлумачить композитор характерний український «горяк» – високий підголосок, що дзвенить над всім хором.
У пісні «Та забіліли сніги», в другій та третій музичних строфах, виникає фраг-мент високого контрапункту, який регістрово перекриває основну мелодію. Ці мело-дич-ні лі-нії тенорів застосовані у двох центральних варіантах (6 – 9-й куплети), де в тексті дра-ма-тич-ний монолог героя.
Композиційний план варіювання «створює фактурно-темброву кульмінацію у се-ред-ньому розділі, за яким слідує репризна група куплетів» [7, с. 164]. Загальна тен-ден-ція варіювання між куплетами – динамізація форми «засобами поліфонії, створення фактурних кульмінацій, безліч технічних форм» [8].
М.В. Лисенко ставиться до жанру обробок як до самостійного авторського твору. Сло-ва композитора про мелодичну самостійність хорових голосів, про те, що кожен го-лос у гуртовому співі є самостійним контрапунктом, стали для нього центральними у бага-то-голосому аранжуванні народної мелодії.
М.В. Лисенко створив органічний синтез фольклорно-хорової традиції та про-фе-сій-но-контрапунктичної розробки теми.
Гармонічна мова обробок народних пісень М.В. Лисенка відзначається ладово-гар-мо-ніч-ним багатством і різноманітністю. Національної специфіки та свіжого колориту на-да-ло використання в ній модалізмів, які поєднуються з тональною гармонією. Це й нале-жить до новаторських рис стилістики жанру обробок народних пісень М.В. Лисенка.
В обробках композитор звертав увагу на метроритмічну своєрідність пісні. Харак-тер-ні для епічних пісень складні й перемінні розміри, деяка імп-ро-візаційність і примхлива ритміка зберігаються в авторських мелодичних варіантах, які супроводжують народну піс-ню в хорових обробках. Новаторськими рисами відзна-чаєть-ся й хорова фак-ту-ра, яка має полімелодичну музичну тканину. Для обробок ха-рак-терні чергування бага-то-го-ло-сих спо-лу-чень з унісонами та октавами, консонансне зву-чан-ня з перевагою терцій, квінт, октав, застосування рівнобіжного руху всіх голосів хо-ру. Простежуються найголовніші риси народного багатоголосся в хорових обробках: дво-триголосся при перемінній кіль-кос-ті голосів; після унісонного заспіву слідує багатоголосне звучання хору з «розщепленням» основної мелодії на варіанти.
Композитор створює контрапунктичні самостійні мелодії до народної пісні, які виростають з неї і є її вільним варіантом.
Композиційна структура обробок народних пісень різноманітна. Чимало з них мають куплетну форму, поширена куплетно-варіаційна форма. Суттєву роль в них відіграє гармонічне й фактурне варіювання, виникає динамічна куплетно-варіаційна форма («Ой, гай, мати, гай зелененький»).
Довготривала праця М.В. Лисенка над обробками народних пісень, його здобутки та знахідки мали велике значення для осягнення композитором народного музичного стилю, творчого використання, яке набуло високого рівня в художньому, професійному мистецтві національної музики, культурі України.
Проанализированы традиции и новаторство хорового наследия великого композитора второй половины ХІХ – начала ХХ столетия Н.В. Лысенко, которые активно повлияли на развитие художественного, профессионального искусства в Украине.
N.V. Lysenko is the great ukrainian composer, teacher, pedagogist, man of the art. His creativitg is becoming the great stage of the ukrainian classical music. Traditions and novelties within chorus singing heritage are being one the mogor achievements of the comproser the development of the artistic professional art in the Ukraine.