Огляд джерел та історіографії до вивчення опозиційного руху в Україні (друга половина 1950-х – середина 1980-х років)


Л.А. Ведмідь
Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Україна

У статті подано огляд джерел та історіографії, які стосуються вивчення опозиційного руху другої поло-вини 1950-х – середини 1980-х років. Автор аналізує основні збірки документів та монографії, присвя-чені діяльності опозиційних організацій указаного періоду в Україні.


Протягом багатьох років питання, пов’язані з виникненням та діяльністю опозиції в Україні у другій половині 1950-х – середині 1980-х років, залишали-ся забороненою темою для дослідження істориків. Та це й не дивно, адже радянська пропа-ґанда десятиліттями переконувала співвітчизників та іноземців у відсутності будь-якої опозиції в країні. Її ж учасників офіційні органи влади називали не інакше як «буржуазни-ми націоналістами», «агентами іноземних розвідок», «кримінальними злочинцями». Але не варто забувати про те, що опозиція як явище існує в кожній країні світу з будь-яким суспі-льно-політичним устроєм. Різниця полягає лише в тому, що в демократичних країнах опо-зиція існує відкрито, а в тоталітарних – перебуває поза законом. Саме так було на теренах колишнього Радянського Союзу, в тому числі й в Україні. То ж, як бачимо, у силу об’єктивних причин дана тема залишалася довгий час не дослідженою на території колиш-нього СРСР.

Саме тому вперше збірники документів, так само, як перші до-слідження про діяльність опозиції в Україні другої половини 1950-х – середини 1980-х ро-ків, з’явилися за кордоном. У числі перших потрапили на Захід та були видані у 1968 році матеріали, що розкривали обставини засудження учасників Української робітничо-селянської спілки [1].

У цілому ряді документальних видань основна увага зосереджена на репресіях проти діячів українського національно-визвольного руху 1960-х років. У збірни-ках подано біографічні дані заарештованих та засуджених, міститься інформація про їхню діяльність, висвітлюється хід судових розправ над ними, наводяться факти та приклади бо-ротьби українських опозиціонерів за свої права після винесення судових вироків [2-6].

Не можна залишити поза увагою і збірник документів «На-циональные вопросы в СССР». У ньому вміщено інформацію про боротьбу за громад-ські та національно-політичні права в середовищі неросійських народів, у тому числі й українського. Даний збірник носить інформативний характер та розрахований здебіль-шого на інформування російськомовного читача (переважно росіян) [7].

Важливе значення мають матеріали, що стосуються опозиційних рухів на території Радянського Союзу, де міститься велика кількість документів, які допомагають набагато ширше розкрити дану проблему. Перш за все мова йде про таке видання, як «Хроніка поточних подій», що видавалася протягом 1968 – 1982 років, ре-дакторами якої в різний час були Н. Горбаневська, А. Якобсон та інші. На сторінках да-ного видання в узагальненому вигляді викладалися факти про порушення владою прав людини в СРСР, хроніки, які писалися в таборах та передавалися на волю, правозахисні виступи, суди і арешти, громадянські акції. Тут ми можемо знайти свідчення, щоправда фраґментарні, про людей, причетних до опозиційного руху в Україні, та з’ясувати роль українського дисидентства у загальносоюзному антитоталітарному русі. Дана збірка за своїм характером є переважно інформативною, оскільки утримувалася від власних оці-нок подій та фактів [8]. Та конспіративні умови збору і переправлення інформації за кордон, на жаль, позначилися певним чином на її достовірності, призвівши до числен-них неточностей та помилок. Тому, використовуючи подібні видання, їх необхідно по-рівнювати з іншими видами джерел, наявною монографічною та мемуарною літературою.

Не позбавлені названих вище недоліків з тих самих причин і «Вісник репресій в Україні», який розповсюджувало Закордонне представництво Укра-їнської Гельсінкської групи, та «Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод на Україні». Однак, незважаючи на названі слабкі сторони, зазначені видання відіграли важливу роль у процесі осмислення про-блем українського громадсько-політичного життя в досліджуваний період та показали активність нових сил, що протистояли тоталітарному режиму [9], [10].

Протягом 1970 – 1972 років активними учасниками опозиційно-го руху в Києві та Львові видавався журнал «Український вісник». Це видання було досить різноплановим за своїм тематичним спрямуванням. На сторінках часопису містилися літера-турні твори, передрук творів самвидаву, що вийшли за кордоном, полемічні нариси. Та нашу увагу привертають хроніки українського правозахисного руху, інформація про порушення демократичних свобод, ґарантованих конституцією Української РСР, про судові та позасу-дові репресії на теренах республіки, про різні форми адміністративних переслідувань, про різноманітні акції протесту та про становище українців-політв’язнів у таборах та тюрмах. Інформація, що містилася в «Українському віснику», була систематизована, впорядкована та давала загальне уявлення про масштаби поширення інакомислення на території України [11].

З другої половини 1970-х років відкривається нова сторінка в історії протистояння влади та опозиції і пов’язана вона з поширенням правозахисного руху. Основним джерелом інформації з історії Гельсінкського руху в Україні стали збі-рники документів, які були видані на Заході – «Український правозахисний рух», «Українська суспільно-політична думка в 20 столітті», «Українська Гельсінкська гру-па». У них відображено основні напрямки діяльності Української Гельсінкської групи, містяться документи організації, подано біографічні дані учасників української групи Гельсінкі. Окрім того, включено численні звернення, листи, клопотання, кримінальні справи учасників Української Гельсінкської групи та заяви громадськості [12-14].

Аналогічний комплекс проблем порушено в англомовних виданнях, присвячених діяльності української правозахисної групи. До того ж тут мож-на знайти інформацію про арешти в Україні 1965 та 1972 років [15], [16].

Окрему групу джерел становлять твори українського самви-даву. Адже на його сторінках порушувались актуальні на той час проблеми суспільно-го, політичного та культурного життя в Україні.

В Україні видання подібних документальних збірників стало можливим лише після здобуття незалежності. Різноманітними за тематичною спрямованістю є збірники «Національні відносини в Україні у ХХ столітті. Збірник документів і матеріалів» та «Національні процеси в Україні: історія і сучасність». У них представлені документи та мате-ріали, що висвітлюють національні процеси постсталінського періоду в УРСР, при аналізі яких можна прослідкувати ставлення до національних проблем партійного керівництва республіки [17], [18].

Інформація про одну з підпільних організацій націоналістич-ного спрямування 60-х років ХХ століття міститься в науковому виданні «Українсь-кий національний фронт: Дослідження, документи, матеріали». Програмні документи організації, передрук нелеґального журналу «Воля і Батьківщина», що видавала органі-зація, матеріали з архівних справ СБУ, біографічні відомості провідних учасників Украї-нського національного фронту, спогади його членів дають можливість чітко уявити та об’єктивно оцінити одну зі сторінок історії боротьби українського народу за волю. Цін-ність даної праці полягає перш за все у прагненні сформувати цілісну уяву, з’ясувати місце та роль Українського національного фронту у визвольних змаганнях українського народу [19].

До святкування 25-річчя з дня створення Української Гро-мадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод було приурочено видання до-кументів та матеріалів цієї організації. У чотиритомному виданні зібрано біографічні довідки про всіх членів групи, основоположні документи Української Гельсінкської групи, інформаційні бюлетені, меморандуми, заяви членів групи та окремі документи, які характеризують діяльність організації в цілому та окремих її членів. Інформація розташована таким чином, що у першому томі подано біографічні дані членів групи. У другому, третьому та четвертому томах подано документи групи, розподілені по хро-нології [20].

Цінним джерелом для вивчення опозиційного руху в Україні другої половини ХХ століття є мемуарна література. Це перш за все спогади безпосере-дніх учасників дисидентського руху, які самі зазнали випробування, що випали на їхню долю. Цінність даного виду джерел полягає у змозі сприймати події того часу очима їх учасників та порівнювати з офіційною інформацією, що подавалася в різного роду до-кументах. Однак, аналізуючи подібні матеріали, необхідно пам’ятати, що вони не по-збавлені елементу суб’єктивності, оскільки несуть у собі відбиток особистих уподобань авторів, які неґативно ставилися до існуючого ладу або окремих його сторін [21-26].

До окремої групи джерел необхідно віднести спогади того-часних представників влади: М. Хрущова та П. Шелеста, які по-своєму бачили події та всю свою увагу зосереджували на збереженні і зміцненні тогочасної політичної систе-ми. Діаметральна протилежність у висвітленні різних проблем тогочасного суспільно-політичного життя та шляхи їх вирішення зумовили зовсім інші політичні погляди та переконання [27], [28].

Перші монографії, присвячені дослідженню опозиційного руху в Україні загалом чи окремих його проявів, з’явилися знову ж таки на Заході. За-кордонні дослідники аналізують витоки дисидентського руху в Українській РСР, струк-туру та масштабність українського національного руху, склад його учасників, характеризують методи діяльності опозиції та програмні твори та піддають аналізу на-ціональну політику постшелестівського періоду. Окрім того, в монографіях простежу-ється реґіональна активність опозиції, вивчається її склад за професійними та віковими ознаками [29-32].

Деякі питання, пов’язані зі становленням та діяльністю опозиції, розкрили у своїх наукових працях І. Майстренко, І. Клейнер, Б. Кравченко, М. Прокоп, І. Лисяк-Рудницький [33-40].

Російська дослідниця та правозахисниця Л. Алексєєва підготувала комплексне дослідження про діяльність опозиції в Радянському Союзі. Цінність даної роботи полягає перш за все у значній кількості фактологічного матеріалу, аналізі взає-мозв’язку різних опозиційних сил, що протистояли тоталітарній комуністичній системі, та у великому обсязі інформації. У даному дослідженні автор систематично виклав та подав характеристику українського, російського, кримськотатарського, єврейського та інших національних, релігійних та правозахисних рухів [41].

Як бачимо, зарубіжні вчені приділяли увагу проблемі функ-ціонування опозиційного руху в Україні, характеристиці його етапів, методів і форм діяльності антирежимних сил. Та все ж вони не змогли висвітлити комплексно пробле-му боротьби українців за свої національно-політичні переконання. Зумовлено це бага-тьма причинами: по-перше, незважаючи на змістовність праць західних авторів, у них практично не використовуються архівні матеріали, що знижує їх науково-пізнавальний потенціал. Крім того, у деяких з них подається недостовірна інформація.

З початком 90-х років ХХ століття в центр уваги вітчизня-них дослідників потрапила проблема дослідження історії опозиційного руху в колиш-ній Українській РСР. В Україні починають з’являтися праці, автори яких намагаються проаналізувати опозицію за її соціальним складом, визначити питому вагу інакомисля-чих у суспільстві, дати оцінку самвидаву та творчому доробку деяких правозахисників, а також програмним документам окремих рухів і течій.

У числі перших вітчизняних досліджень з’явилася праця Ю. Курносова. Автор на основі аналізу використаних архівних джерел, періодичних видань, матеріалу самвидаву висвітлює інакомислення як одну з форм національно-визвольних змагань українського народу протягом 1960-х – першої половини 1980-х років. Розділивши прояви інакомислення на окремі етапи, дослідник проаналізував їх методи та форми боротьби, з’ясував соціальний статус інакомислячих, охарактеризував їх тогочасні громадські позиції, а також дослідив механізм протидії влади українському руху. Дослідник дає характеристику окремим групам та організаціям, що існували у вищезазначений період на території України, аналізує їхні програмні вимоги та подає біографічні дані окремих, на думку автора, найбільш визначних учасників опозиційно-го руху [42].

Інший дослідник – В. Баран – зазначає чинники, які вплива-ли на формування українського дисидентства, виділяє та дає характеристику основним етапам його розвитку, розглядає і стисло характеризує самвидав та нелеґальні опозиційні групи та організації, які існували на території України, у загальних рисах змальовує бо-ротьбу органів влади з інакомисленням та форми протидії владним структурам [43].

Ю. Зайцев завдяки ґрунтовному опрацюванню мемуарної, монографічної, самвидавничої літератури та матеріалів періодики показує шляхи фор-мування політичних течій та груп, розкриває організаційні та програмові засади диси-дентського руху в Україні, характеризує основні його течії, аналізує систему переслідування та механізм політичних репресій серед учасників опозиційного руху [44], [45].

На широкій джерельній базі написано працю Г. Касьянова. Автор використав наявну на той час монографічну літературу, періодичні видання, ма-теріали самвидаву, вперше залучив виявлені ним раніше недоступні архівні матеріали правоохоронних та партійних органів різних рівнів, використав особисті інтерв’ю з ба-гатьма учасниками опозиційного руху. У центрі дослідження – протистояння українсь-кої інтеліґенції та комуністичного тоталітарного режиму. У контексті загальної історії радянського суспільства, еволюції тоталітарної системи та особливостей «відлиги» автор аналізує дисидентство й докладно розглядає такі проблеми, як витоки та наслідки національ-но-культурного відродження 1960-х років, формування та діяльність опозиції, течії в ди-сидентському русі, дає характеристику українському самвидаву та програмним документам опозиційних груп, приділяє увагу національному, територіальному та соці-альному складу дисидентства, висвітлює механізм репресій проти інакодумців. На дум-ку автора, рух опору виник та існував саме завдяки зусиллям інтеліґенції. Можливо, цим і можна пояснити те, що окрім інтеліґенції дослідник не приділяє уваги жодному іншому прошарку суспільства у своєму дослідженні [46].

Особливе місце у висвітленні даної проблеми займає праця А. Русначенка. Він розглядає рух у післясталінський період в республіці як національ-но-визвольний, розкриває зміст та етапи його розвитку. При цьому автор акцентує ува-гу на національному, культурницькому, правозахисному й робітничому рухах в Україні середини 1950-х – початку 1990-х років. На основі використання широкого кола джерел і в першу чергу малодоступних і невідомих на той час архівних матеріалів А. Русначенко комплексно розглядає діяльність основних опозиційних сил на реґіональному та респу-бліканському рівнях, розкриває їх тісний взаємозв’язок, аналізує програмові документи і вимоги різних опозиційних течій і груп. У монографії дослідник розкриває зміст та етапи розвитку українського визвольного руху, показує масштаби, рівень, структурне оформлення його учасників. У книзі також уміщено цікаву добірку джерел з історії опози-ційного руху, репресій тощо. У той же час історик не достатньо уваги приділив вивченню питання місця і ролі українського самвидаву у протистоянні з радянською політичною сис-темою [47].

Такі дослідники, як Ю. Данилюк та О. Бажан, на основі ана-лізу широкого кола джерел, монографічної та мемуарної літератури, періодики, творів самвидаву досліджують шляхи формування та основні етапи розвитку українського на-ціонального руху, аналізують релігійний рух та рух національних меншин. Автори ви-вчають причини появи позацензурної літератури та аналізують твори українського самвидаву. У даних дослідженнях опозиційний рух в Україні розглядається більшою мірою з культурницьких позицій, можливо, саме цим можна пояснити приділення зна-чно меншої уваги нелеґальним групам і організаціям другої половини ХХ століття та діяльності Української Гельсінкської групи [48], [49].

Б. Захаров у своєму дослідженні намагається визначити місце дисидентського руху в історичному процесі. Характеризує різні напрямки і течії дисидент-ського руху: український національний рух, загальнодемократичний рух, релігійні рухи, рух національних меншин, рух за соціальні та економічні права. Дослідник аналізує перед-умови виникнення опозиційного руху, його форми, методи його діяльності та програмні вимоги, відтворює механізм репресій проти учасників опозиційного руху та форми проти-стояння тоталітарному режимові. Крім того, автор аналізує самвидавничу літературу [50].

Інформацію, яка більшою чи меншою мірою висвітлює питання, пов’язані з проблемою формування опозиції в Україні, її різноманітними напрямками і течія-ми, характеристикою діяльності протягом другої половини 1950 – 1980-х років, та боротьбу влади з подібними суспільними проявами, можна знайти і в цілому ряді загальних праць з іс-торії України [51-56].

У залежності від джерельної та історіографічної бази, яка була наявною в дослідників, учені подавали різну оцінку діяльності опозиційних організацій в Україні. Це, зокрема, стосується дослідників української діаспори, які хоча й були ві-дірвані від реалій діяльності опозиційних груп в Україні, але все ж таки мали концепту-ально вірний підхід до висвітлення політичних подій цього періоду в Україні. Але в їхніх працях присутня певна однобічність у висвітленні подій, неможливість (з об’єктивних причин) використати всю джерельну базу та науковий потенціал авторсь-ких колективів та інституцій. Тому дослідження вітчизняних істориків вважаються більш ґрунтовними працями, що спираються на ширшу джерельну базу. Українські на-уковці ввели в науковий обіг велику кількість архівних матеріалів, зробили ряд глибо-ких узагальнюючих висновків, розглянули рух опору в історичній перспективі тощо. Вітчизняними дослідниками було зроблено великі кроки вперед щодо об’єктивного, повного висвітлення проблеми даного руху в зазначений період. Відсутність праць ра-дянських учених з цієї тематики пояснюється перш за все умовами тоталітарного ре-жиму, який не визнавав опозиційного руху в межах Радянського Союзу, в тому числі і в Україні.

Таким чином, аналіз літератури показує, що дослідники висві-тлили багато питань, що стосуються діяльності опозиційних організацій в Україні другої половини 1950 – середини 1980-х років. Ученими проаналізовано джерельну базу діяльно-сті опозиційних груп та організацій та визначено програмні положення діяльності дисиде-нтів. Разом з тим багато проблем залишилося поза увагою вчених. Зокрема, на даному етапі дослідження відсутня історіографічна праця, яка б комплексно вивчала зародження опозиційного руху, його розвиток, ідеологічні засади цього явища та програмні вимоги ди-сидентів у контексті різних історіографічних шкіл.

    ЛИТЕРАТУРА
  1. Українські юристи під судом КГБ. – Мюнхен, 1968. – 107 с.
  2. Українська інтелігенція під судом КГБ. Матеріали з процесів В. Чорновола, М. Масютки, М. Озерного та інших. – Мюнхен, 1970. – 248 с.
  3. Лихо з розуму (Портрети двадцяти «злочинців»). – Париж, 1968. – 344 с.
  4. Широке море України: Документи самвидаву України. – Париж; Балтимор, 1972. – 378 с.
  5. Глоси звідтіля. Документи і матеріали про становище українських політв’язнів у радян-ських концтаборах. – Мюнхен, 1975. – 74 с.
  6. Ferment in the Ukraine: Document by V. Chornovol, I. Kandyba, L. Lukyanenko, V. Moroz and Оthers. – N.Y., 1973. – 267 p.
  7. Национальные вопросы в СССР: Сборник документов / Составитель Роман Купчинский. – Б.М., 1975. – 442 с.
  8. Хроника текущих событий. – 1968 – 1983. – Вып. 1-65.
  9. Вісник репресій в Україні (Періодичне видання Закордонного представництва УГГ) 1979 – 1985. – Нью-Йорк, 1979 – 1985.
  10. Інформаційні бюлетені Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсін-ських угод на Україні. – 1978. – Вип. 1, Ч. 2: 1978. – бер. 1979; Ч. 1: 1980; Ч. 2: 1980. – Торонто, 1981. – 199 с.
  11. Український вісник. – 1970 – 1972. – № 1-6. – Париж; Балтимор, 1971 – 1972.
  12. Український правозахисний рух. Документи і матеріали Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод на Україні / Під ред. О. Зінкевича. – Торонто; Балтимор, 1978. – 477 с.
  13. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / Упоряд. Тарас Гунчак і Роман Сольчаник. – Мюнхен, 1983. – Т. 3. – 381 с.
  14. Українська Гельсінська група 1978 – 1982. Документи й матеріали. – Торонто; Балтимор, 1983. – 998 с.
  15. The persecution of the Ukrainian Helsinki Group. – Toronto, 1980. – 66 p.
  16. The Ukrainian Helsinki Group. Five years of Struggle in Defense of Rights. – Bat; Washing-ton; Toronto, 1981. – 45 p.
  17. Національні відносини в Україні у ХХ столітті. Збірник документів і матеріалів. – К., 1994. – 560 с.
  18. Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Довідник: У 2 ч. – К., 1997. – Ч. 2. – 704 с.
  19. Український національний фронт: Дослідження, документи, матеріали. – Львів, 2000. – 680 с.
  20. Українська Громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод: В 4 т. – Т. 1: Особистості. – Харків, 2001. – 208 с.; Т. 2: Документи і матеріали. 9 листопада 1976 – 2 липня 1977. – Харків, 2001. – 196 с.; Т. 3: Документи і матеріали. Серпень 1976 – 10 грудня 1978. – Харків, 2001. – 240 с.; Т. 4: Документи і матеріали. 10 грудня 1978 – 11 березня 1988. – Харків, 2001. – 256 с.
  21. Лук’яненко Л. Не дам загинуть Україні! – К., 1994. – 512 с.
  22. Лук’яненко Л. Сповідь у камері смертників. – К., 1991. – 124 с.
  23. Мешко О. Свідчу. – К., 1996. – 56 с.
  24. Овсієнко В. Світло людей: Спогади-нариси про Василя Стуса, Юрія Литвина, Оксану Мешко. – К., 1996. – 107 с.
  25. Тихий О. Роздуми: Збірник статей, документів, спогадів. – Балтимор; Торонто, 1982. – 79 с.
  26. Леонюк В. На прю стає Об’єднання // Зона. – 1994. – № 6. – С. 163-180.
  27. Мемуары Никиты Сергеевича Хрущева // Вопросы истории. – 1990 – 1994.
  28. Шелест П. Все, що скоїться, я передбачав // Україна. – 1990. – № 21. – С. 10-12; № 22. – С. 20-21; № 23. – С. 22-24.
  29. Birch J. The Ukrainian Nationalist Movement in the USSR since 1956. – London, 1971. – 48 p.
  30. Farmer Kenneth C. Ukrainian Nationalism in the Post – Stalin Era: Myth, Symbols and Ideol-ogy in Soviet Nationalites Policy. – Boston; London, 1980. – 241 p.
  31. Bilocercowich Ja. Soviet Ukrainian Dissent. A Study of Political Alienation. – Boulder and London, 1988. – 242 p.
  32. Ukraine after Shelest. – Edmonton, 1984. – 120 р.
  33. Майстренко И. Национальная политика КПСС в ее историческом развитии. – Мюнхен, 1978. – 223 с.
  34. Клейнер І. Національні проблеми останньої імперії (Національне питання в СРСР очима радянських дисидентів). – Париж, 1978. – 406 с.
  35. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні у ХХ столітті. – К., 1997. – 432 с.
  36. Мирослав Прокоп. Україна і українська політика Москви. – Нью-Йорк; Львів, 1993. – 251 с.
  37. Мирослав Прокоп. Анатомія українського руху опору // Сучасність. – 1974. – № 7/8. – С. 139-150.
  38. Мирослав Прокоп. Порушення політичних і національних прав в Україні. 1975 – 1980 // Сучасність. – 1980. – № 9. – С. 90-107.
  39. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: В 2 т. – К., 1994. – Т. 2. – 573 с.
  40. Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. – Львів, 1991. – 101 с.
  41. Алексеева Л. История инакомыслия в СССР. Новейший период. – Вильнюс; Москва. 1992. – 352 с.
  42. Курносов Ю. Інакомислення в Україні (60-ті – перша половина 80-х років ХХ століття). – К., 1994. – 221 с.
  43. Баран Володимир. Україна 1950 – 1960-х рр.: еволюція тоталітарної системи. – Львів, 1996. – 448 с.
  44. Зайцев Ю. Дисиденти: опозиційний рух 60 – 80-х років // Сторінки історії України ХХ століття: Посібник для вчителя. – К., 1992. – С. 195-235.
  45. Зайцев Ю. Дисиденти (Нарис історії української опозиції 1959 – 1991 рр.) // Молодь України. – 1995. – 21, 23,24, 28, 30 березня; 4, 6, 11 квітня.
  46. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960 – 80-х рр. – К., 1994. – 221 с.
  47. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні: середина 1950-х – початок 1990-х рр. – К., 1998. – 720 с.
  48. Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Український національний рух: основні тенденції і етапи розвитку (кінець 1950-х – 1980-ті рр.). – К., 2000. – 232 с.
  49. Бажан О.Г., Данилюк Ю.З. Опозиція в Україні (друга половина 50-х – 80-ті рр.). – К., 2000. – 616 с.
  50. Захаров Б. Нарис історії дисидентського руху в Україні (1956 – 1987). – Харків, 2003. – 144 с.
  51. Жуковський А. Субтельний О. Нарис історії України. – Львів, 1993. – 229 с.
  52. Історія України: Нове бачення: У 2 т. – К., 1996. – Т. 2. – 496 с.
  53. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів, 1996. – 448 с.
  54. Україна: друга половина ХХ століття: Нарис історії. – К., 1997. – 350 с.
  55. Україна крізь віки: В 15 т. – К., 1999. – Т. 13: Україна в умовах системної кризи (1960 – 1980-і рр.) / В.К. Баран, В.М. Даниленко. – 307 с.
  56. Новітня історія України (1900 – 2000): Підручник / А.Г. Слюсаренко, В.І. Гусєв, В.П. Дрожжин та ін. – К., 2000. – 663 с.

В статье рассматриваются источники и историография оппозиционного движения в Украине второй по-ловины 1950-х – середины 1980-х годов. Автор анализирует основные сборники документов и моногра-фии, посвященные деятельности оппозиционных организаций указанного периода в Украине.

This article is dedicated to study of sources and historiography of opposition movement in Ukraine in 1950 –1980-ths. The author analyses the main collected documents and monographs devoted to the activity of opposi-tion organizations in Ukraine in given period.