Філософія на сучасному етапі свого розвитку тісно пов’язана з наукою, релігією, етикою, політикою, містикою, естетикою, і цей зв’язок багатосторонній. Філософська культура стає квінтесенцією розвитку цивілізації, нації, народу, регіону, держави, де створюва-лись і закріплювались численні фундаментальні принципи релігії, етики, науки, філософії, основні форми моралі та традиції, стійкі стереотипи в мові, мисленні, уяві та сприйнятті, певна ціннісна орієнтація, утопія та міфологія. Ці процеси співіснування та взаємовпливу й намагається розглядати новий напрямок у розвитку світової філософії – філософська компаративісти-ка.

Тим самим філософська компаративістика, виділяючи типи мислення та типи менталітету, типи філософій, типи раціональнос-тей та ірраціональностей, містики та релігійної рефлексії тощо, використовує аналогії та паралелі, діалог і полілог. Ствє очевидним і той факт, що філософська самобутність є невід’ємною властивістю філософської культури, що виявляється в діалогічному розумінні іншого. Процес взаємодії філософських культур, коли надається голос іншому, максимально розширює культурний простір. Зростан-ня й селекція кількості зв’язків робить філософську культуру стій-кою та здатною до засвоєння інновацій.

Механізм взаємодії філософських і релігійних культур роз-глядається як діалектично суперечливий процес переходу одного образу світу в інший через діалог і співробітництво.

Оскільки філософська культура – це своєрідна адаптивна можливість людини в пошуку свого світу, у якому стикаються реаль-ність, мова, духовні сутності, текст, творча особистість, природоз-навство та міф, наука й релігія, типи менталітету й філософська рефлексія, то тим самим обумовлюється діалектично взаємозв’яза-ний процес пошуків кожною культурою основи само-ідентифікації, що за допомогою синтезу досвіду минулого й ін-новаційних надбань дозволяє виробити нові підходи до наступних новацій у сфері філо-софської думки.

Щодо філософської компаративістики, то остання вводить момент порівняння до сфери «всезагальності». Порівняння того чи іншого феномену культури, науки, людського буття в цілому вияв-ляє тотожність і різноманітність подій, процесів, ситуацій. Але не тільки в їх зв’язку. Завдяки порівнянню, що відбувається завжди в рамках певної проблематики, виявляється діалектичність у кожно-му феномені, що дозволяє виявити діалектичність і діалогічність усередині розгорнутої проблеми. Феномен, що розглядається, от-римує можливість бути обмеженим не тільки виходячи із зовніш-нього іншого, але й використовуючи внутрішні протиріччя, що компаративний аналіз має можливість виявити більш ефективно.

Порівняльний аналіз загалом може діяти не тільки при розгляді феноменів різних культур, а й усередині однієї й тієї ж філософської культури, наукової парадигми, а також усередині одно-го напрямку. Це дозволяє досягти більшої визначеності. Порівняль-ний аналіз можливий і при розгляді традиційних співвід-ношень «філософія – наука», «філософія – мистецтво», «філософія – право», «філософія – релігія» тощо. Завдяки включенню даних галузей, у полі дії компаративного аналізу розширюється «зона іншого», що доволі плідно як для філософії, яка отримує мож-ливості традиційно «інших» для себе галузей, так і для розгляду явищ або галузей людської культури, що підтверджує її статус усезагальності.

Сучасні дослідники О.С. Колесніков, М.Я. Корнєєв, Б.В. Марков, І.К. Романова, Ю.О. Сандулов, Б.Г. Соколов вважають, що для подальшого розвитку філософської компаративістики істо-рико-порівняльний підхід необхідно вдосконалити, включаючи до нього аналіз докладно усвідомлених філософією й іншими формами суспільної свідомості відношень різних типів: (філософія – наука, філософія – релігія тощо, а також релігія – наука, мистецтво – мораль тощо). Подібне наповнення компаративного аналізу конкретними спів-відношеннями дозволяє не задовольнятися здобутками лише пос-лі-довного логічного підходу, але й постійно пов’язувати розвиток фі-лософської компаративістики з реальним контекстом традиційних філософських досліджень, що останнім часом пов’язані з міждис-циплінарною тематикою.

Філософія в діалоговій формі прагне виявити граничні уні-версалії та їх підвалини як мотиви поведінки та пізнавальних ак-тів. Філософія стає невід’ємним механізмом функціонування культури як єдиної системи, без якої вона не може отримати ціль-ності, виробити синтез розуму та гуманізму, обґрунтувати єдність істини та моральності, пізнання та відповідальності, загально-людських цін-ностей та індивідуальної свободи. На зміну однолінійним порівнян-ням шкіл, мислителів, концепцій та ідей приходить порівняння філософських культур, тобто філософська компаративістика. Філо-софська компаративістика виходить із по-рівняння й зіставлення, діалогу й полілогу, національного й ін-тернаціонального, намагаю-чись схопити закономірності шкіл та напрямків, вказати цілі та масштаби, змістовність процесу, тому можна припустити існування мікро- й макрокомпаративістики: порівняння текстів окремих мислителів, системи ідей, а також діалог філософських і релігійних шкіл та напрямків, національних форм філософського знання, типів методологій філософського, історико-філософського дослідження та взагалі методологічних новацій на межі різних наук.