Зуміти належним чином оцінити перекладацьку діяльність професора, І. Огієнка (митрополита Іларіона) – справа нелегка, бо його праця неоціненна.

Ще за студентських років І. Огієнко задумав перекласти Біблію українською мовою. Займався вчений цією справою з 1921 до 1936 року. 1937 року були видані 4 Євангелія – Матвія, Марка, Лу-ки, Івана – у місті Львові, а в 1939 р. у Варшаві – увесь Новий Заповіт. Переклад усієї Біблії професор закінчив 1940 року. Ця веле-тенська праця тривала майже чверть століття, бо Біблію перекладав І. Огієнко з оригінальних мов, якими були написані в перші віки християнської ери книги Старого й Нового Заповітів, тобто з давньоєврейської та грецької. Цей переклад здійснював не тільки відомий богослов, а й визначний мовознавець, професор лінгвістики.

На виконання роботи вченому довелося витратити багато ча-су й сил. Він опанував староєврейську, старогрецьку, латинську, церковнослов’янську, польську, німецьку, англійську мови, щоб правильно скористатись уже існуючими перекладами інших на-родів.

Дослідники відзначають три найважливіші риси мови перекла-деної професором І. Огієнком Біблії:

1) ясність і зрозумілість думки;

2) збереження оригінальних біблійних текстів;

3) точність передачі понять і думок.

Українська Біблія в повному обсязі була вперше надрукована 1958 року Британським біблійним товариством, а митрополит Іларіон був названий почесним членом Товариства.

Переклад Біблії є серцевиною діяльності митрополита Іларіона як ученого-мовознавця, як будівника української православної церкви на новому етапі її 1000-літньої історії.

Один з канадських знавців Біблії пастор К. Кострів, у статті «Митрополит Іларіон як перекладач Біблії» зазначає: «Наш перекладач не тільки вірно відтворив давньоєврейський і грецький текст Біблії, пильно перевіривши кожне слово і кожне речення за оригіналом і за кращими модерними перекладами, але також подбав про чарівну своєрідну одежу для божого слова» [1, с. 161].

Переклад Біблії вважаємо класичним, така оцінка праці учено-го І. Огієнка свідчить про високу науковість і досконалість пере-кладу, енциклопедичну обізнаність і невичерпну енергію мово-знавця.

Що характерно для Огієнка – Людини з великої літери, пасти-ря, ученого, викладача, письменника, перекладача? Це глибока християнська духовність і глибокий патріотизм. Основною метою митрополита було збудувати українську церкву, зруйновану в XVII столітті горезвісним приєднанням України до Росії 1654 ро-ку та захопленням Київської православної митрополії Московсь-ким патріархатом 1686 року. Вся діяльність І. Огієнка була спря-мована на те, щоб повернути українській церкві українську мову, звільнити її від нівелюючих впливів Росії, яка під виглядом наса-дження слов’янської мови – мови Кирила й Мефодія – нищила все оригінальне, своєрідне в українському християнстві. І. Огієнко поставив собі за мету показати українському народові, що його церква була від самого Володимирового хрещення 988 року це-рквою українською.

Церква – це душа народу, а мова церкви – це ключ до цієї душі. Церква без рідної мови – церква мертва, недіяльна. Народ у цій церкві – чужий їй, пасивний, бо він тут не оживлений найвищим даром Духа Святого – даром рідної мови. Так розмірковував Іла-ріон.

Як добрий проповідник і красномовець, І. Огієнко дбав про зміст і виховне значення своїх промов. Учений закликав «...читати по-українському українські книжки, українські часопи-си, українські журнали. Українець, який не кохається в українсь-ких книжках, забуває їх, не підтримує їхньої появи, такий украї-нець свою націю не підтримує для росту її» [2, с. 38 – 39].

Окрім виховного, проповідництво митрополита Іларіона включало національно-державний аспект. І. Огієнко давав доступ-не тлумачення понять «добро» і «зло», «сумління» тощо.

Церковні богослужби – це глибока, щиросердна поезія, це пое-тичні перлини, тихе й щире слово зболілої людської душі. Добра третина Біблії в оригіналі написана віршами, наприклад: Йов, Псалтир, Плач Єремії, Приказки Соломона, Пісня над Піснями, Пророки – і не тільки написані віршами, але й глибоко поетич-ною мовою. Монографії професора Огієнка «Іконоборства», «Візантія і Україна», «Українська Церква за час руїни», «Українська Церква за час Богдана Хмельницького», «Нариси з історії Української Православної Церкви», драматичні поеми «Невинна кров», «Воскресіння України, «На чужині», «В обіймах страждання» свідчать про те, що він був справді народним пастирем.

Ще одне питання, що турбувало І. Огієнка, – це наш обряд, ті-сно пов’язаний з народним мистецтвом, традиціями. Люди згаду-ють, що він ніколи не проминав можливості послатися на перлини багатющо-го християнського фольклору українців – колядки, веснянки, при-слів’я, приказки.

Кількість перекладених праць І. Огієнка сягає 44. Се-ред них «Шкільні молитви», «Молитовник для православних українських дітей», «Молебень перед початком науки в школах», «Як жити у світі» тощо.

Отже, якщо б навіть професор І.І. Огієнко у своєму житті ви-конав тільки цю одну працю – переклад Біблії, то цієї праці ви-стачило б, щоб він став відомою та заслуженою для свого народу постаттю. Пророчими залишаються наступні слова митрополита Іларіона:

Знання – до Правди то дорога,

Що робить Божими синами;

В науці ближчі ми до Бога,

І Бог в науці ближче з нами.