Сучасний розвиток української держави визначається трансформаційними процесами, що призводять до зміни цінностей і ціннісних орієнтацій молоді. Для формування свідомості молоді необхідні діючий механізм впливу на цей процес і велика увага з боку держави.
Сучасний розвиток української держави визначається трансформаційними процесами, пошуком власного шляху розвитку зміни цінностей та ціннісних орієнтацій. В Україні зароджується громадянське суспільство. Його ознаками є демократія, багатопартійність, плюралізм соціальних програм, розкриття соціального та духовного статусу особистостей. Цінність особистості громадянського суспільства є найвищою соціальною цінністю й формується гармонійно з розвитком як суспільства, так і особистості.
Завдання духовного відродження народу України вимагають особливої уваги до світу цінностей молоді як майбутнього країни, гаранта суспільного прогресу. Чи відповідає він критеріям загальнолюдських цінностей? Без цих світоглядних цінностей країну чекає безперспективне майбутнє, поглиблення духовної кризи, моральної деградації, відхід від світової цивілізації, загальний занепад.
Неупереджений погляд свідчить, що відносини між людьми в різних проявах, особливо нині, за перехідного до ринку періоду, часто будуються не відповідно до критеріїв високої людської культури. Нерідко замість доброзичливого відповідального ставлення до людей у суспільстві виразна атмосфера протилежного. Відчутні озлоблення, різке збільшення злочинності, корупція, байдужість до інших, зневаження совісті, честі. Низька моральність, відсутність культури все більше утверджуються як норма повсякденного життя. Серед широких верств населення триває процес девальвації неперехідних загальнолюдських цінностей – гідності, порядності, здатності до співпереживання. Боротьба за виживання будь-якою ціною все більше характеризує частину суспільства, що у крайньому вияві й призводить до названих явищ.
Ці процеси не обминули й молодь. Адже її цінності формує саме життя. А вірніше, та інформація, що їй дається всією соціальною кон’юнктурою, баченням дорослими вітчизняного чи зарубіжного життя. Бо в самої молоді немає свого великого життєвого досвіду. Вона може оцінювати ті чи інші явища, виходячи зі знань, отриманих у навчальних закладах, із засобів масової інформації, з оцінок батьків, близьких. Хоч, звичайно, й у цій роботі певне місце займає й осмислення власного пережитого. Але воно в переважній більшості не має вирішального значення при домінуючому впливі на молодих людей тих соціально-культурних ідеалів, що склалися у світі дорослих. Отож, виходячи з цінностей суспільства, у якому живе молодь, освіта кращою її частиною сприймається як можливість розвитку для себе. Але не як спосіб реалізації в ньому [1, c. 120].
Творчі здібності талановитої частини молоді в системі, де панує культ нахабної посередності, поверхових життєвих орієнтацій, низької духовно-моральної, естетичної культури, з прагматично засвоєною пробивно-корисною інформацією, без урахування інтересів інших, відчуття їх стану, співчуття, без усвідомлення наслідків своїх дій, відповідальності за добро кожного як істину, часто не можуть достатньо розкритися.
Відсутність правових, матеріальних умов для задоволення без перешкод духовних запитів, потенціалів, система соціологічного аналізу наслідків такого стану, державної підтримки, турботи про кращих, чистіших у духовній моральності особистостей, надання їм статусу престижності призводять до того, що реалізація досягнутих рівнів свідомості залежить тільки від самої людини. Недостатньо соціально-морально захищена й особливо в умовах перехідного періоду ще не повністю сформована молода особистість часто обирає більш безопірний шлях – іде на компроміси із собою, своєю совістю, установкою на високу мораль [2, с. 40-53].
Перебудовчі процеси, хвиля гуманітарного сплеску інтелектуалів з поверненням до національних джерел, слави, традицій, перспективи, побудови громадянського суспільства захопили всю українську молодь.
Під впливом цих ідей, різноманітних релігійних і філософських концепцій можна пояснити й виникнення нової генерації молодих, які відкидають пріоритет матеріального, але повністю звіряють життя, виходячи з позицій духовного. Таких меншість, але, якщо дивитися в майбутнє, то хочемо ми цього чи ні, а згідно з еволюційними законами в ньому займуть місце саме вони. І, очевидно, ці думки небезпідставні. Свобода думки, філософське осмислення життя, його цінностей усе більше розглядають концепцію людини у пріоритеті її духовної природи як такої, що відкриває істинні цінності життя. Глибинне пізнання життя, Всесвіту, творче освоєння й розвиток усієї суми знань – ноосфери, що передані від попередніх поколінь, відкриватиме їх духовний зв’язок як нерозривний розвиток людства.
Нині частина молоді прагне повернення до Бога, як до смислового центру, універсального початку всякого буття. Людина має свої суверенні цілі незалежно від суспільства й підкоряється тільки Богу. Хоча цій молоді можна заперечити. Людина живе в суспільстві. І повністю ігнорувати тих, хто поряд з нею, – ближніх – не можна. Цьому суперечать і Божественні заповіді. Хоча, якщо людина буде жити за ними, то конфліктів із собі подібними на Землі буде набагато менше.
Знайомство зі світовою філософською думкою, зарубіжним способом життя, його цінностями, що відкривалися з перебудовою, вплив західних демократичних ідей на громадську свідомість викликали неоднорідні процеси в суспільстві. На різних рівнях розвитку молодих щось сприймається механічно, цілком, без осмислення, щось вибірково, щось заперечується через незнання чи, навпаки, виходячи вже зі свідомої, у силу наявної інформації, позиції. Але для більшості молодих цінність традиційних ідеалів, авторитетів порушена. Триває процес пошуку нових. Нерідко має місце повернення до народних традицій, часто просто як данина часу, без усвідомлення їх глибинного смислу та значення. Тому для кожної категорії молоді існують свої уявлення про авторитети, норми поведінки, пріоритети.
Особливо це помітно на ставленні молоді до мови, що є душею національної ментальності.
Молодь як представник народу, його оновлення, продовження вбирає те ставлення до мови, що їй прищеплене з дитинства рідними, близькими людьми, населенням того регіону, де вона проживає. З останнім вона почуває себе ідентичною, особливо під тиском стереотипів минулого, коли особистість не була виведена з колективу. Для неї рідною буде та мова, якою вона спілкувалася з дитинства. Для молоді західного регіону – українська, східного й південного – переважно російська.
За результатами загальноєвропейського дослідження «Ціннісні орієнтації населення», що проводилося в Україні Центром «Соціальний моніторинг» та УІСД у грудні 1999 р., виявлено, що сьогодні майже 60 % молодого покоління України віддає перевагу свободі особистості перед принципом соціальної рівності, що підтримують лише чверть опитаних. Це свідчить про зміни ціннісних орієнтацій нового покоління порівняно з особами середнього та похилого віку, які більшою мірою підтримують принцип рівності та менше схильні підтримувати свободу особистості. Серед найбільш важливих проблем для сучасного українського суспільства, на думку молоді, крім економічних реформ, є можливість народу впливати на прийняття урядом важливих рішень і рух до гуманного суспільства, у якому цінується людська особистість. Доцільно розглянути рейтинг основних цінностей життя молоді порівняно з усім населенням та з попередніми результатами. Сім’я, оточення друзів і робота були й залишаються найважливішими складовими життя. Цілком природно, що для молоді більшого значення набувають вільний час, хобі, вечірки та відвідування кафе, що відбиває вікові особливості. Більш високий рівень зацікавленості представників молодого покоління політикою та власним бізнесом вже означає міжпоколінні зрушення та зміну системи життєвих орієнтирів [3, c. 57-58].
Відбуваються певні зміни в системі цінностей щодо роботи. Для молоді важливішими стають такі ознаки, як висока оплата праці, цікава робота, можливість чогось досягти, гарні можливості для підвищення, а також можливість проявляти ініціативу. У поглядах на важливі аспекти роботи виявляється й більш прагматичний підхід молодих людей: пріоритетними стають зручні години роботи, тривала відпустка, відповідність здібностям. Молодь більш толерантно порівняно зі старшими віковими когортами ставиться до того, що працювати не обов’язково, якщо людина не хоче. Разом з тим молодь вважає за справедливий диференційований підхід до оплати праці, коли одна й та ж робота, але виконана швидше, ефективніше та надійніше має оплачуватись у більшому розмірі.
Змінюються також погляди молодого покоління на обов’язки батьків стосовно дітей, формується усвідомлення того, що батьки можуть мати своє особисте життя, а не повинні повністю віддаватися своїм дітям, навіть за рахунок особистого благополуччя.
Крім того, світ ціннісних орієнтацій відбивається на тому, які саме якості необхідно виховувати у власних дітей. Молоді люди більшою мірою приділяють увагу таким якостям, як працездатність, відповідальність, рішучість і наполегливість, терпимість і повага до інших людей, гарні манери. Меншою мірою визначена орієнтація на слухняність, релігійність, безкорисливість.
Однією з ознак цивілізованості країни, свідченням залучення суспільства до світової спільноти є рівень розвитку духовності її громадян, моральні цінності та ідеали, котрі сповідує більшість населення. Одним із чинників, що характеризує внутрішній світ молодої людини, є стурбованість духовним світом свого існування. З огляду на те, що в повсякденному спілкуванні люди найчастіше обговорюють саме ті проблеми, що їх турбують найбільше, показовим є розподіл відповідей молодих українців на запитання «Як часто Ви обговорюєте кожне з наведених питань зі своїми друзями?» під час соціологічного опитування «Молодь за здоровий спосіб життя», проведеного Українським інститутом соціальних досліджень і Центром «Соціальний моніторинг» у вересні 1999 року.
Серед іншого найчастіше предметом обговорення в молодіжному середовищі є музика (56 % опитаних віком 15 – 22 роки зазначили, що «часто» й «дуже часто» обговорюють питання музики), спорт (41 %) і проблеми організації відпочинку (59 %). За актуальністю для української молоді названі проблеми поступаються лише заробітку грошей («дуже часто» й «часто» їх обговорюють 71 % респондентів) і проблемам, що пов’язані з одягом, зовнішністю та модою (67 %). Слід зауважити, що такі значимі для структурування духовного світу особистості чинники, як національна культура, культура й мистецтво, релігійна віра, не посідають високого щаблю в ієрархії актуальних для молоді проблем. «Дуже часто» й «часто» їх обговорюють відповідно 13, 25 та 16 % опитаних. Інтерес до національних відносин збільшується зі зростанням освітнього рівня (від 9 % серед молоді з незакінченою середньою освітою до 17 % серед тих, хто має або отримує вищу освіту). За регіональним розподілом частіше обговорюють національні проблеми молоді мешканці Південно-3ахідного, Південного регіонів (відповідно 21 та 20 %), найменш актуальними вони є в Центрально-Західному регіоні (5 %). Наймолодші українці активно обговорюють питання музики (74 % 15 – 17-річних – «часто» й «дуже часто»), з віком інтерес до музики дещо вщухає (53 % серед 21 – 22-річних).
Загальною кризою моральності в суспільстві занепокоєні 14 % опитаних віком 15 – 22 роки, обмеженими можливостями для задоволення культурних потреб – 10 %.
Зростання освітнього рівня молоді не призводить автоматично до підвищення незадоволення наявними можливостями для задоволення культурних потреб. Вочевидь, разом з безсумнівним зростанням культурних потреб, що супроводжує освітній процес, молодь отримує й необхідні навички та вміння для їх задоволення. Необхідною передумовою формування духовного світу є наявність вільного часу, усталені навички й можливості його проведення в той чи інший спосіб. Водночас духовні цінності молодої людини зумовлюють її вибір на користь того або іншого способу проведення дозвілля.
Культурно-дозвільна діяльність вирішальним чином впливає на процеси формування духовності, визначення моральних цінностей, притаманних молодіжному середовищу. Однак цій сфері суспільного буття притаманні суперечності, що в сучасних умовах не мають сталого механізму розв’язання. З одного боку, культурно-дозвільні заклади покликані пропагувати високі культурні, моральні та духовні цінності, а з іншого, в умовах обмеженого фінансування заклади й установи культури вимушені здійснювати заходи, що відповідають невибагливим вимогам споживачів.
На духовне життя молодих людей істотно впливає найближче оточення. 72 % респондентів зазначили, що визнають за краще проводити вільний час з друзями. Не заперечуючи значення власних характеристик особи, підкреслимо, що саме якісним складом оточення істотно визначається засвоєна людиною система цінностей і установок.
Поширеним у молодіжному середовищі є прослуховування аудіокасет, платівок або СD-дисків. 59 % респондентів проводять вільний час у такий спосіб.
Привертає увагу вкрай незначна питома частка тих, хто вільний час використовує для відвідування музеїв і театрів: у цілому серед опитаних таких виявилося відповідно 10 і 17 %. Книжки, газети й журнали люблять читати менше половини молодих людей.
Переважна більшість молодих людей, заклопотана повсякденними проблемами й негараздами, має невисокий рівень культурних потреб, що реалізуються, як правило, в епізодичних і непослідовних зверненнях до культурних цінностей. Культурні потреби й запити здебільшого зводяться до найбільш простих і невимогливих проявів, задоволення чого не потребує організаційних, інтелектуальних чи вольових зусиль (відвідування дискотек, клубних вечорів, перегляд телепрограм і т.п.). Водночас відвідування концертів класичної музики, музеїв, виставок, що потребує певного рівня компетентності, не є поширеним способом проведення дозвілля. Відбувається прагматизація свідомості молоді, утиск духовних джерел життя. Упродовж останніх років сталися суттєві зміни в релігійному житті України. Цим змінам сприяло законодавче закріплення й забезпечення гарантій і можливостей практичної реалізації свободи совісті, релігій, релігійних організацій. Україна стала поліконфесійною державою з широкою структурою віросповідань. Так, з 1992 року чисельність релігійних організацій збільшилася майже на 10 тис. і налічує за станом на 1 січня 2000 року близько 23 тис., а кількість конфесій перевищує 80 номінацій. У державі йде процес формування церковних управлінських структур: діють понад 200 духовних центрів та управлінь, функціонують 120 вищих і середніх духовних навчальних закладів для підготовки кадрів священнослужителів. Для роботи з віруючими створено 7165 недільних шкіл. На території України знаходиться 250 монастирів. Обслуговують релігійні громади 21281 священнослужитель (650 з них – іноземці).
Сучасна релігійна духовність українців унаслідок усталеної історичної традиції є в основному християнською. При цьому 52,7 % всіх релігійних громад України православні. Протестантські громади становлять 25,9 % і представлені 32 напрямами. Зауважимо, що кількість протестанських релігійних громад швидкими темпам збільшується. Так, за чисельністю громад, що утворилися протягом 1999 року, протестанські церкви (+580) поступилися лише православ’ю (+761).
Релігійні громади Української греко-католицької церкви становлять 14,3 % загальної кількості. Переважна більшість греко-католицьких громад знаходяться в Галичині й на Закарпатті. Сьогодні УГКЦ за кількістю релігійних структур вийшли на довоєнний рівень.
Частка римо-католицьких парафій в Україні становить 3,4 %. З 1992 року кількість збільшилася в 1,7 рази.
Крім того, на релігійній арені сучасної України наявні неорелігійні громади християнського, орієнталістського, синтетичного (поєднання різних релігійних традицій), теософського, язичницького спрямування.
Соціологічні опитування молоді, проведені Центром «Соціальний моніторинг» та Українським інститутом соціальних досліджень, підтверджують наведені вище статистичні показники. Так, сповідують релігію 54 % молодого покоління України. Переважна більшість з них – прихильники християнської традиції православних – 67 % (Українська православна церква Київського патріархату – 40 %, Українська православна церква Московського патріархату – 22 %, Українська автокефальна православна церква – 5 %), католиків – 14,5 % (Греко-католицька церква – 13 %, Римо-католицька церква – 1,5 %), протестантів – 7 %, прихильників буддизму – близько 1 %.
Сьогодні в українському суспільстві простежується певна невизначеність щодо розуміння релігійності й віри. Людина, визнаючи себе віруючою, не завжди сповідує будь-яку з релігій, і навпаки: вважаючи себе причетною до будь-якої з релігій за фактом хрещення, вона не завжди є віруючою. Таким чином, тих, хто ідентифікував себе віруючим, в 1,3 рази більше (69 %) за тих, хто сповідує будь-яку релігію (невіруючих – 16 %, переконаних атеїстів – 1 %, не визначилися з відповіддю – 14 %).
Вплив релігії на формування духовного світу громадян України визначається посиленням останнім часом ролі релігійних організацій. При цьому відновлення позицій релігійних об’єднань, з одного боку, є реакцією на попередню тотальну секуляризацію суспільного життя, а з іншого – відбиває численні негаразди нашого буття. Це зумовлює те, що, крім ставлення молоді до релігії як до моди, у неї є й глибокі переконання.
Отже, нова сучасна реальність перетворюється на нові установки та ціннісні орієнтації перш за все серед молодого покоління. Погляди молоді поступово змінюються від образу споживача та пасивного спостерігача в бік активної особи, яка не байдужа до своєї країни та її майбутнього. Більше третини молоді вважає, що люди самі повинні нести відповідальність за те, щоб себе забезпечити, а не покладати надії на державу, 60 % підтримують конкуренцію та вбачають у ній стимул для розвитку, близько 43 % підтримують надання більшої свободи підприємствам з боку держави, 35 % визнають необхідність збільшення частки приватної власності в бізнесі та виробництві. Важливим у свідомості молоді є пріоритет розвитку особистості як запорука покращання майбутнього життя.
Український науково-дослідний інститут проблем молоді започаткував добру справу: щорічно здійснювати масштабні дослідження релігійної зорієнтованості юнаків і дівчат, їхнього ставлення до релігійних інституцій. Варто відзначити, що особисті релігійні скерування української молоді хоч і дуже повільно, але вже посилюються. Наприклад, кожний п’ятий з опитаних молодих людей вбачає головний сенс свого життя в тому, аби заслужити потойбічну винагороду; 35 % вважають за необхідне розвивати в собі глибоку віру в Бога; 45 % вірять у воскресіння Ісуса Христа. Майже 20 % опитаних зазначили, що на певному відтинку свого життя вони повірили в Бога, хоча доти були невіруючими; зворотний же шлях – «вірив, але став невіруючим» – пройшли лише півтора відсотка респондентів. Про те, що вони завжди були віруючими, повідомила чверть опитаних. Зрештою навіть протягом останнього року змінили своє ставлення до релігії на більш шанобливе 45 % учасників опитувань. З меншою повагою почали ставитись до неї лише 4 %.
Водночас не такою вже й нечисленною є група юнаків і дівчат, які відкидають релігію. Майже 15 % опитаних однозначно назвали себе невіруючими, а ще 1,7 % – навіть атеїстами. Для кожного п’ятого потойбічна винагорода не має жодного значення, стільки ж вважають, що вплив релігії на суспільне життя став надмірним, а кожний четвертий респондент підкреслив, що ніколи не вірив у Бога і не вірить зараз.
Залежність між релігійною зорієнтованістю та соціально-демографічними, етнічними, регіональними характеристиками досить стала й не є несподіваною. Найвищою вона є у творчої молоді, освітян, студентства. Найнижчу демонструють інженерно-технічні працівники. З-поміж етнічних груп найрелігійнішими виглядають поляки, потім українці. Найменш релігійними є молоді росіяни. Захід України – і про це вже неодноразово йшлося – релігійніший, аніж Південь і Схід. Разом з тим не встановлено якогось певного зв’язку між релігійністю юнаків і дівчат та їхнім матеріальним станом, задоволеністю умовами життя й типом поселення.
Ще одна тенденція – це певне охолодження молоді до релігійних інституцій. Скажімо, питома вага тих, хто відзначив належність до тієї чи іншої Церкви, зменшилася порівняно з 1997 р. на 10 % і становила 40 % респондентів. Не багато, але зменшилося число тих, хто більш-менш регулярно відвідує храми, а також надає Церкві матеріальну підтримку. Натомість дещо зріс скептицизм щодо соціальної її активності. Виключно позитивно оцінює роль Церкви в суспільне-політичному житті сучасної України тільки 8 % опитаних; просто позитивно – третина; і хоча негативну оцінку дали лише 3 % респондентів, більше половини вагається з відповіддю. Найбільш скептично ставиться молодь до діяльності Церкви в галузі патріотичного виховання і стабілізації суспільно-політичної ситуації у країні: кількість респондентів, які не вважають працю релігійних інституцій у цій царині плідною, істотно перевищує число тих, хто вважає інакше. Це не виключно «молодіжна» й не тільки українська тенденція. Певно, це константа посткомуністичних суспільств, які сподівалися, що колосальні проблеми, котрі не подужали офіційні структури, розв’яжуть структури неофіційні й чи не насамперед Церква.
Однак, безперечно, пояснення нинішнього збайдужіння молоді до традиційних інституцій лише нерозумінням нею місії Церкви буде неточним. Те, що історичні Церкви дуже часто не помічають молодої людини й не поспішають відповісти на її питання, важко спростувати. Але ці питання є якимись неприродними, єретичними або нехристиянськими. Пошуки сенсу життя, ефективних засобів самопізнання, прихованих потенцій власного «я», розв’язання конфліктів між батьками й дітьми, суспільством та індивідом, жага знайти однодумців і порадників – ось з чим приходить до Церкви молода людини із соціуму, де християни в точному розумінні цього слова – меншина в секуляризованому оточенні. Чи відчуває вона зустрічні імпульси? Наведемо без зайвих коментарів дві цифри, одержані під час досліджень 1992 р.: 25 % опитаних зазначили, що в діяльності сучасних церков їх найбільше відштовхує у формалізмі казенщина, а для 40 % неприйнятною видається невідповідність частини священнослужителів їхньому високому покликанню.
Тема особливої розмови – це релігійна молодь, яка входить до складу церковних громад і більш або менш твердо визначилася у своєму духовному пошуку на користь певної конфесії. Дослідження проблем молоді, що здійснює УНДІ, виявили дуже цікаві ознаки, що притаманні цій молодіжній категорії; для декого вони будуть несподіваними. Наприклад, віруюча молодь відрізняється досить високою соціальною активністю, за багатьма параметрами навіть вищою, ніж у їх невіруючих однолітків. При цьому суспільний потенціал віруючої молоді реалізується саме в рамках релігійної громади або під її патронатом. Від майже 20 % опитаних молодих віруючих до 40 % заорганізовані у формування, що займаються релігійно-соціальною діяльністю під егідою Церкви. Це спричиняється до дуже високого задоволення духовних, культурних, пізнавальних проблем молоді з боку релігійної громади. Разом з тим задоволеність потреби в суспільно-політичній діяльності, як свідчить опитування, є набагато нижчою, що становить серйозну проблему для Церков України. І ще на одну обставину варто звернути увагу: хоча 58,5 % опитаних віруючих юнаків і дівчат вважають, що молодь посідає в релігійній громаді місце, яке відповідає їх духовному та життєвому досвіду, майже кожний десятий зазначив, що молодим тут не довіряють.
Дослідження напрямків скерувань української молоді в сучасному духовному просторі й вивчення самого простору дозволяє якщо не стверджувати, то принаймні припустити: як би ми не ставилися до новітніх релігійних експериментів, клімат для їхнього поширення в усіх відношеннях є сприятливим. Те, що частка прибічників новітніх релігійних течій, виявлених у ході опитування, у загальній масі людей поки що незначна, не може виправдати неуважність до самої проблеми. Бо вона не є обмеженою якимись соціальними явищами й такою, що стосується лише суспільних аутсайдерів, а стає явищем, що швидко поширюється. Зазвичай стверджують, що для розв’язання проблеми новітніх релігійних течій потрібні кошти. Але не менше потрібна рішуча зміна способу мислення. Насамперед не слід зачаровуватися магією простих рішень: варто, мовляв, ув’язнити кількох гуру («вчителів», «пророків»), кинути кільканадцять мільярдів на юнацькі забави, запропонувати ієрархам історичних Церков «посилити виховну роботу» та пильнувати за новітніми месіями – і все буде гаразд.
Історія знає чимало прикладів, коли гострі кризи та стрімкі соціальні зміни супроводжувались розквітом новітніх культів. Деякі дослідники взагалі вважають їхнє існування постійним ферментом релігійної картини світу, використання в самій людській природі – неприйняттям сьогодення, «чисто антропологічним протестом» проти мінливої дійсності. Фахівці зазначають також, що для багатьох молодих людей нові культи з їхньою жорсткою, навіть жорстокою, дисципліною та всеосяжним контролем і регламентацією є «спокусою тоталітаризму», що звільняє від нестерпної, особливо для молоді, агонії постійного вибору без чіткого рішення.
Узагальнюючи вищесказане, можна знайти причини становища в такому контексті мислення. Навчальний процес в основному був спрямований на інформаційну насиченість без справжньої турботи й відповідальності за виховання цінного духовного світогляду. Пріоритет духовного, визнання його об’єктивності заперечувалися реаліями суспільного життя, офіційними, ідеологічними догмами. Суспільна система не давала соціального запиту на загальнолюдські цінності – людську культуру, людяність, що й може бути лише як результат духовного освоєння світу, як вираження кращих почуттів, прагне найвищих прагнень згідно з критеріями духовності, морально-етичної, естетичної свідомості. Вона містила лише турботу про підготовку вузьких спеціалістів з технічною, правовою, природничою чи іншою освітою. Тому й проблема серйозних теоретичних розробок щодо формування свідомості молоді, заснованої на загальнолюдських цінностях, дієвого механізму впливу на цей процес за перехідного періоду від однієї системи до іншої потребує найпильнішої уваги та практичних дій.
Современное развитие украинского государства определяется трансформационными процессами, которые влекут за собой изменение ценностей и ценностных ориентаций молодежи. Для формирования сознания молодежи необходимы действенный механизм влияния на этот процесс и большое внимание со стороны государства.
The modern Ukrainian state development is characterized by the transformational processes that bring to influence to this process and attentions of the state are necessary.