Стаття присвячена порiвняльному аналiзу двох концепцiй громадянського суспiльства сучасних дослiдникiв Ернеста Геллнера та Джона Кiна, якi репрезентують економiчний i полiтичний пiдходи до феномена вiдповiдно. Для Е. Геллнера характерне методологiчне протиставлення громадянського суспiльства iншим видам суспiльств, тодi як Дж. Кiн розглядає громадянське суспiльство в його вiдносинах iз рiзними iнституцiями демократичного суспiльства. Е. Геллнер наголошує на протиставленнi громадянського суспiльства та держави, Дж. Кiн намагається поєднати їх на пiдставi демократiї. Обидвi концепцiї розглядаються як такi, що взаємодоповнюються.
Tеорiя громадянського суспiльства має подвiйну природу. З одного боку, вона спирається на емпiрично наявнi моделi громадянського суспiльства, що постають у вiдносно розвиненiй формi, перш за все у країнах "старої демократiї", а з iншого боку, несе в собi нормативний елемент, бачення iдеального громадянського суспiльства, з позицiї якого й пiддає критицi наявнi моделi, що допомагає привернути увагу та зосередити зусилля на найбiльш проблемних моментах. Захiдний класик полiтологiчної думки Р. Дарендорф громадянське суспiльство називає одним iз трьох несучих стовпiв сучасної захiдної цивiлiзацiї (economic opportunity - civil society - political liberty) [1, c. 11]. Тому не є дивною та пильна увага, що придiляється питанням громадянського суспiльства в захiднiй дослiдницькiй лiтературi.
Поняття громадянського суспiльства набуло резонансу i в українському суспiльствi, де воно широко використовується в соцiально-полiтичнiй сферi, засобах масової iнформацiї та науково-публiцистичнiй лiтературi. Зважаючи на те, що Україна не мала сучасного досвiду розвитку громадянського суспiльства, українськi аналiтики та науковцi звертаються до досвiду здебiльшого захiдних країн i напрацьованої ними теоретичної бази. Ернест Геллнер i Джон Кiн - однi з представникiв захiдної теоретичної думки, щоправда, перший iз них чех - за походженням, покинув батькiвщину в чотирнадцять рокiв i повернувся до Праги вже вiдомим науковцем. Працi Е. Геллнера "Умови свободи. Громадянське суспiльство та його вороги" i Дж. Кiна "Громадянське суспiльство: старi образи, нове бачення" є одними з небагатьох сучасних дослiджень, перекладених росiйською та українською мовами вiдповiдно, отже, завдяки своїй доступностi справляють найбiльший вплив на українську iнтелектуальну елiту, тим бiльш цiкавим є порiвняльний аналiз їх поглядiв.
Iнтерес безпосередньо до громадянського суспiльства в iсторiї соцiально-фiлософської думки або сумiжних сферах (полiтологiчнiй, соцiологiчнiй) не вiдзначався постiйнiстю. i протягом бiльш нiж столiття теорiя громадянського суспiльства ставала предметом уваги вузького кола спецiалiстiв iз соцiально-фiлософської iсторiї, якi цiкавилися такими постатями, як Гоббс, Локк, Руссо, Токвiль, Фергюсон, Гегель, Маркс, Грамшi, та iншими. Але в 70-х рр. ХХ ст. спостерiгається новий сплеск зацiкавленостi проблемами громадянського суспiльства. Джон Кiн говорить про три етапи вiдродження iнтересу. Перший етап хронологiчно припадає на другу половину 60-х рокiв, вiн був зiнiцiйований творами так званої "школи громадського суспiльства" японського марксизму. Йошiхiко Учiда та Кiйаокi Гiрата - представники цiєї школи, вони використовують поняття "громадянське суспiльство" в неограмшiанському розумiннi. Вони намагаються довести необхiднiсть критичного пiдходу до концепцiй i методiв захiдноєвропейських соцiальних наук, порушують проблему наслiдкiв перенесення iдей на чужорiдний iрунт, намагаються виявити специфiку японського капiталiзму. Дослiдники доходять висновку, що в Японiї - країнi з "азiйськими цiнностями", з традицiєю переваги спiльноти над особистiстю, патрiархальнiстю та покорою перед владою, превалюванням "прав Держави" над правами особистостi - капiталiзм постає без громадянського суспiльства. На першому етапi полемiка не викликала особливого резонансу й обмежилася нацiональними рамками.
Другий етап припадає на 70-тi роки, але географiчно постає в Центрально-Схiдному регiонi Європи, який "став свiдком народження публiчної критики деспотичної державної влади та радикального обстоювання громадянського суспiльства, як незамiнного елемента демократичного, полiтичного i соцiального ладу" [2, с. 27]. Цей етап характеризується особливою увагою до проблеми "громадянське суспiльство - держава" та безпосередньою активiзацiєю розвитку громадянського суспiльства у країнах регiону, що пiзнiше назвуть "посткомунiстичними".
Третiй етап охоплює останнi десять рокiв: характеризується спецiалiзованою увагою до рiзнобiчних проблем громадянського суспiльства в наукових дискусiях Європейського Союзу та розповсюдженням дискурсу громадянського суспiльства в рiзних регiонах планети.
Обидва дослiдники, якi є предметом нашої уваги, - нашi сучасники. Але щодо пiдходiв, яких вони дотримуються, аналiзуючи громадянське суспiльство, Е. Геллнера доцiльнiше вiднести до другого етапу розвитку теорiї громадянського суспiльства, тодi як Дж. Кiн є представником останньої хвилi. i Е. Геллнер, i Дж. Кiн одностайнi щодо важливостi iдеї громадянського суспiльства для перетворюючих процесiв у Центрально-Схiднiй i Схiднiй Європi, щодо розумiння її як критерiя цивiлiзованостi суспiльства (традицiя, розвинена ще в Новий час, на якiй особливо акцентував Фергюсон), як умови нормального розвитку вiльної людини. Але, щоправда, дослiдники рiзняться в самих пiдходах до громадянського суспiльства, що спостерiгається вже в тих визначеннях, якi вони йому дають. Для Геллнера найбiльш "простим, iнтуїтивним та очевидним визначенням є визначення, згiдно з яким громадянське суспiльство розумiється як "сукупнiсть рiзних неурядових iнститутiв, достатньо потужних, щоб слугувати противагою державi i, не заважаючи їй, виконувати роль миротворця й арбiтра мiж основними групами iнтересiв, стримувати її прагнення до домiнування й атомiзацiї решти суспiльства" [3, с. 15]. Дж. Кiн розумiє громадянське суспiльство "в сенсi iдеально-типової категорiї (idealtyp, за М. Вебером), що описує й унаочнює складний i рухливий комплекс захищених законом недержавних iнституцiї, якi здебiльшого є ненасильницькими, самоорганiзованими, перебувають у постiйному зв'язку один з одним та з державними iнституцiями, якi є для них "рамкою", звужуючи та водночас уможливлюючи їх дiяльнiсть" [2, с. 15]. Згiдно з геллнеровим визначенням, де громадянське суспiльство є "противагою державi", яка прагне "до домiнування i атомiзацiї суспiльства" i подальшим розгортанням думки роботи, дослiдник обирає шлях протиставлення громадянського суспiльства та держави, тодi як Дж. Кiн змiщує акцент до взаємозв'язку державних i недержавних iнституцiй, надає перевагу не протиставленню держави та громадянського суспiльства, а аналiзу взаємодiї соцiальних i полiтичних сфер. Але Кiн не заперечує придатностi "старомодного теоретичного розмежування мiж громадянським суспiльством i державними iнституцiями для оцiнки нових, вiдмiнних позицiй соцiального та полiтичного розвитку сьогодення" [2, с. 15]. Саму працю Е. Геллнера Дж. Кiн оцiнює як "найкращу з останнiх пiдсумовуючих праць, де висвiтлюється фундаментальна сучасна актуальнiсть пари "громадянське суспiльство - держава" в гуманiтарних науках" [2, с. 77].
У центрi уваги працi "Умови свободи" полемiка з марксизмом, який Геллнер характеризує як культ Цезаря, Папи й Мамони, тобто злиття полiтичної, iдеологiчної й економiчної iєрархiї. Геллнер обирає шлях протиставлення громадянського суспiльства iншим видам суспiльства, його "iсторичним супротивникам":
Особливо цiкаве протиставлення громадянського та сегментованого суспiльств, в останньому немає тиранiї центру, як i в громадянському, але це суспiльство уникає останньої "шляхом перетворення iндивiда на невiд'ємну складову жорстко нормованої соцiальної одиницi" [3, с. 23]. Йдеться про античне суспiльство, де є i плюралiзм, i супротив центру, але воно надає не ту свободу, яку ми очiкуємо вiд громадянського суспiльства. Але створюється iлюзiя, що древнi мали свободу, яку необхiдно вiдроджувати й сьогоднi. Особливо така думка була поширена в добу Французької революцiї. Геллнер посилається на аналiз вiдмiнностей у розумiннi свободи представниками минувшини та сучасниками, проведений Б. Константом та Ф. де Куланжем, i наголошує на помилковостi спроб витворити античну свободу.
Е. Геллнера цiкавить соцiально-антропологiчне питання: якою має бути людина громадянського суспiльства? Геллнер доходить висновку, що "проблемою проблем" громадянського суспiльства є "модульна людина", модульнiсть якої виявляється в її готовностi до будь-яких змiн у своїх заняттях i дiяльностi, у здатностi в рамках визначеного культурного поля вирiшувати при необхiдностi за допомогою посiбникiв i пiдручникiв рiзноманiтнi завдання [3, с. 110]. Саме модульна людина є одночасно iндивiдуалiстом та егалiтаристом, але вона не менш спроможна, об'єднуючись зi своїми спiвгромадянами, органiзовано протистояти державi та вирiшувати рiзноманiтнi завдання. Модульна людина вiльно входить до союзiв, конкретнi цiлi яких збiгаються з її цiлями, i так само вiльно покидає їх, якщо виявляються якiсь суперечностi або непогодженостi. Статуснi вiдносини в громадянському суспiльствi, де всi за статусом рiвнi, повнiстю замiненi договiрними. Походження модульної людини Геллнер пояснює в дусi М. Вебера, у контекстi протестантської концепцiї предистенацiї. Людина, спасiння якої наперед визначене, намагається вiднайти знаки, що могли б указувати на її можливе спасiння, i "якщо таким знаком слугує незалежнiсть її поведiнки вiд зовнiшнiх санкцiй чи вiд групового тиску, то вона буде поводитися надiйно й вiдповiдно до правил, тобто буде грати згiдно iз правилами незалежно вiд будь-яких iнтересiв i зовнiшнього тиску" [3, с. 109]. Геллнер також посилається на тих авторiв, якi аналiзують значення iдеалу чернецтва, його генералiзацiю та повернення до свiту протестантською доктриною, вбачає зв'язок iндивiдуалiзму, що є базисним елементом сучасного свiтовiдчуття, та монотеїзму, який передбачає взаємозв'язок трансцендентного начала з iндивiдуальними душами, а не колективами.
Як видно з назви роботи "Умови свободи", одним iз центральних для концепцiї Геллнера є поняття "свобода", роль свободи в громадянському суспiльствi. З одного боку, саме громадянське суспiльство неможливе без свободи, з iншого - воно стає умовою свободи. На думку Е. Геллнера, пiдставою для розвитку громадянського суспiльства виявляється економiчна свобода, "найпростiша формула громадянського суспiльства - це, з одного боку, полiтична централiзацiя, що забезпечується механiзмами пiдзвiтностi та змiнностi... а з iншого - економiчний плюралiзм... Але економiчний плюралiзм накладає на полiтичний централiзм обмеження, не дає йому виходу за чiтко окресленi рамки та змушує дотримуватися наперед визначеної ролi" [3, с. 101].
Полiтична централiзацiя нi в якому разi не заперечує iдеологiчного плюралiзму, вона спрямована на попередження появи системи незалежних, або автономних, силових спiльнот, на екологiчний контроль i реалiзацiю функцiї соцiально зорiєнтованої держави. Але, виводячи економiчну свободу як пiдставову, Геллнер зазначає, що найбiльш ефективним виявляються тi економiчнi системи, якi вiдстоюють принцип вiльної спiвпрацi економiки та держави, який спирається на неформальнi зв'язки та вплив, не позбавляючи виробничi елементи автономiї, але одночасно визначають, що все ж таки держава "творить погоду" i що найважливiшi економiчнi рiшення носять полiтичний характер" [3, с. 100].
Говорячи про зв'язок понять "громадянське суспiльство" та "демократiя", про їх використання в описаннi тих процесiв, якi розпочалися у Схiднiй Європi пiсля 1985 р., Геллнер протиставляє їх як альтернативнi, за що й зiзнав рiзкої критики з боку Дж. Кiна. Геллнер "втратив чудову можливiсть... об'єднати аспекти громадянського суспiльства та проект демократичної полiтики... Натомiсть вiн покладається на притаманнi ХiХ ст. лiберальнi аргументи, що громадянське суспiльство має мало спiльного з демократiєю" [2, с. 78]. Геллнер визначає демократiю як суспiльство, що створюється волею його учасникiв або членiв. Єдиною пiдставою легiтимностi соцiальної дiї стає людська воля. Але чи можливий тодi перехiд, задається питанням Геллнер, вiд суспiльства, де окрема воля пiдпорядкована вищiй волi, де панує трансцендентна вiра, до суспiльства, де враховується iндивiдуальна воля. На думку Геллнера, такий перехiд не можна анi пояснити за допомогою тiєї нормативної моделi, що її пiдказує демократiя, анi здiйснити. Ця модель мiстить помилки, бо суспiльство творить людину, а не людина обирає собi суспiльство. А "уявлення про вибiр i рiвнiсть, що є в поняттi демократiї, не мають серйозних пiдстав нi в соцiальнiй дiйсностi, нi в душi людини" [3, с. 192]. У той же час прагнення до громадянського суспiльства закорiнене в нашому iсторичному розвитку: "Наша доля - iндустрiалiзм, тому ми маємо прийняти також i те, що супроводжує його в соцiальнiй сферi" [3, с. 216], тобто громадянське суспiльство.
Дж. Кiн наполягає на тiсному зв'язку демократiї та громадянського суспiльства. Для успiшного функцiонування перша вимагає iнституцiйного подiлу мiж конкретною формою держави та громадянським суспiльством i "передбачає процедури колективного формування рiшень в iнституцiйно розмежованих, але взаємопов'язаних сферах громадянського суспiльства та державних структур, що досягається ненасильницькими публiчними дискусiями та компромiсами у подiлi владних повноважень, основаними на якомога ширшому i якiснiшому залученнi всiх зацiкавлених сторiн" [2, с. 88-89]. Джон Кiн розвиває традицiю, якої дотримуються й iншi американськi дослiдники - Дж. Коген та Е. Арато - в аналiзi зв'язку громадянського суспiльства, демократiї та полiтичної сфери. Цим трьом представникам американської думки притаманне розрiзнення громадянського та полiтичного, започатковане ще Токвiлем, наголошення на iнституталiзованостi та юридичнiй розмежованостi суспiльного життя. Дж. Коген та Е. Арато звертають увагу на необхiднiсть розрiзняти економiчне суспiльство, основи якого - форми власностi та суто економiчнi об'єднання; полiтичне суспiльство з виборчим правом i полiтичними об'єднаннями та громадянське суспiльство iз правом вiльного спiлкування громадянських об'єднань i рухiв [4, с. 26].
Джон Кiн на початку своєї роботи пiдкреслює, що його аналiз громадянського суспiльства поставав зi спроби вiдновити концепцiї публiчного життя (public sphere, або Oeffentlichkeit) в нiмецькiй полiтичнiй думцi ХХ ст., пiсля М. Вебера. Прослiдковує етапи розвитку публiчної сфери вiд використання "публiчного", "громадської думки" проти монархiв, розумiння її як нормативного iдеалу, сфери, де громадяни формують власну iдентичнiсть у затiнку державної влади в часи ХVIII - XIX столiття, оборону публiчної сфери вiд монополiстичного товарного виробництва та споживання з його рацiональним обчисленням вигод i витрат на початку ХХ столiття до розвитку iдеалу ""публiчної сфери", пов'язаного з iнституцiями громадського мовлення, розвиток яких є найкращим способом виживати в умовах "державно споживацького капiталiзму". На думку Кiна, розвиток рiзнорiвневих публiчних сфер (мiкро-, мезо-, макро-) здатен забезпечити контроль над владою на рiзних щаблях i заважатиме будь-кому монополiзувати владу, сприятиме бiльшiй вiдповiдальностi та пiдзвiтностi.
Дж. Кiн розглядає громадянське суспiльство як iдеальний тип у його зв'язку та спiввiднесеннi з iншими соцiальними iнституцiями та процесами, як-от: публiчна сфера, влада, демократiя, глобалiзацiя, насильство, нацiоналiзм. Перевагою iнституцiйного пiдходу є багатогранне бачення проблеми, висвiтлення складної динамiки взаємопов'язаних процесiв пiд час аналiзу та виявлення їх функцiональної залежностi.
Iдентифiкуючи себе як представника "пост-фундалiстичного нормативного пояснення" плюралiстичної структури громадянського суспiльства, Джон Кiн наголошує на тому, що сам термiн "громадянське суспiльство" є знаком множинностi та плюралiстичностi, а саме громадянське суспiльство "визнає, шанує й активно змiцнює множиннiсть неспiвмiрних нормативних кодiв та форм сучасного соцiального життя", тому "слiд порвати з поганою монiстичною звичкою фiлософськи виправдовувати його, посилаючись на якийсь головний, основоположний принцип" [2, с. 58], як, наприклад, Божа справедливiсть, природне право, принцип користi або сучасна "рацiональна аргументацiя" Габермаса, "право на рiвну турботу й повагу" Дворкiна, повагу до "цiнностi iндивiдуума" Голла. Теорiя громадянського суспiльства має наголошувати на поширеннi теоретичного плюралiзму, пiдтримувати полiтичний проект, що дає можливiсть "справдi неiєрархiчнiй сукупностi iндивiдуумiв та груп вiдкрито, ненасильницьки солiдаризуватися з iдеалом та способом життя iнших або ж у такий самий спосiб вiдмежовуватися вiд них" [2, с. 59]. Як послiдовник постмодерної методологiї, Дж. Кiн використовує аналiз "мови громадянського суспiльства" та поширення дискурсу "громадянського суспiльства" в рiзних географiчних зонах.
Погляди розглянутих нами дослiдникiв громадянського суспiльства репрезентують рiзнi теорiї. Е. Геллнер пiдставовими визнає лiберальнi цiнностi для розвитку громадянського суспiльства, представляючи лiберальну теорiю громадянського суспiльства. Дж. Кiн обiрунтовує демократичну теорiю. Геллнер обирає методику протиставлення громадянського суспiльства державi й iншим суспiльствам iз рiзними видами суспiльної органiзацiї. Визнаючи громадянське суспiльство як iсторичну необхiднiсть, Геллнер ставить у центр iндивiдуальну свободу, надiляючи її соцiотворчими функцiями, та одночасно умови її реалiзацiї пов'язує саме з громадянським суспiльством. Дж. Кiн наголошує на нерозривному зв'язку громадянського суспiльства та демократiї, тодi як Геллнер розвиток громадянського суспiльства виводить з економiчної площини, iсторично пов'язуючи його з iндустрiалiзмом. Але обидва дослiдники оцiнюють громадянське суспiльство як найкращий шлях соцiального розвитку, а саме поняття "громадянське суспiльство" визнають методологiчно придатним для оцiнки розвитку суспiльства в минулому.
The paper is devoted to comparative study of two visions of civil society by modern researchers Ernest Gellner and John Keane. The first one represents economical and the later political approach to phenomena. It is typical of Gellner to contrast civil society to another kind of societies. J. Keane investigates civil society in context of its relations to different institutions of democratic society. E. Gellner accents on opposition between civil society and state. J. Keane tries to combine them on the base of democracy. These conceptions could be considered as those which complement one another.